29.03.20

Роальд Дал "Матильда" / Roald Dahl - Matilda


Книга «Матильда» Роальд Даль / Роалд Даль / Роалд Дал купить на ...
Цитаты из книги «Matilda»



Черговий бестселер від Роальда Дала мене неочікувано вразив. Ні, не неймовірністю історії — до сюжетних перепідвипідвертів автора я призвичаїлася. Мене вразила холоднокровність дитини у плануванні помсти батькові. А сина зачепила за живе байдужість, із якою батьки віддали доньку вчительці, фактично покинувши її.

Так-так, розумію: про що тут говорити після того, як директорка школи жбурляла дітей аж за огорожу, попередньо розкрутивши їх, мов молот для метання, за волосся, й діти після цього нормально почувалися))) І після того як Матильда навчилася рухати речі очима. Тобто насправді правди в книзі нема, це така собі казочка, від якої, втім, у мене лишився дивний присмак.

...Покопирсавшись у собі, я зрозуміла: це все галоп нашого життя, який не дає змоги приділяти дітям стальки часу, скільки вони потребують. Мимохіть дивлюся на сина й міркую: чи не почувається він часом такою собі покинутою сам на сам зі своїми інтересами й захопленнями Матильдою? Н-ні, я в курсі того, скільки світів у майнкрафті і якого рівня досяг син у пікселі))) Я знаю його друзів і тих, хто його дратує. Я досі читаю йому книги вголос перед сном і не лише (а враховуючи карантин і відсутність дороги до офісу, а відтак часу на читання своїх книг останнім часом це — практично вся моя література)))). Однак якесь дивне відчуття провини ця Матильда в мене все-таки викликала...

Ілюстрації Квентіна Блейка, переклад із англійської Віктора Морозова, вид. "А-ба-ба-га-ла-ма-га", 2015

Голлі Вебб "Детектив Мейзі Хітчінз, або Справа про кішку-привида"

Детектив Мейзі Хітчінз, або Справа про кішку-привида - Форум видавців
Чергова пригода юної днтективки Мейзі Хітчінз трапилася у великому заміському будинку, наповненими таємничими звуками, запахами, таємницями й... привидами. Ну, одного привида дівчатка-подружки точно бачили: білу-білу кицьку. Втім, згодом з’ясувалося...

Ні, сюжету не розкриватиму. А от про те, що книга показує, як важливо критично мислити, підходити до всього, ґрунтуючись на здоровому глузді, й виходити за рамки, поставлені тобі суспільством, розповім. Бо це дійсно важливо.


Ілюстрації Меріон Ліндсей, переклад Олени Бабушко, вид. BookChef, 2019

Тімо Парвела, Бйорн Сортланд, Пасі Пітканен "Кеплер62. Книга перша: Запрошення"


Результат пошуку зображень за запитом кеплер62
Якщо ви — фанат фантастики, й хотіли б, аби ваші діти теж "підсіли" на цей жанр, то я точно знаю, з чого варто розпочати. Історія фінських авторів (один із яких — художник, тож книгу можна назвати частково графічним твором) так захопила сина, що він просто "ковтнув" і її, і другу частину цього дитячого "багатотомника", й негайно розпочав третю. Я дуже відстаю від нього, бо прочитала лише першу, але, знаєте, це чудово, коли дитина підсовує тобі книги для читання, а не ти їй))))

Отож трошки про сюжет. Майбутнє, в якому мало ресурсів, багато людей, жорсткий уряд, повстанці, потреба освоювати нові планети — нічого нового, чи не так? Тобто класика жанру))) Й от у цьому майбутньому живуть собі двоє братів. Живуть самі, бо батька нема, а мама десь зникла. І мріють про круту комп’ютерну гру, про яку ходять чутки, що той, хто її пройде до кінця, отримає суперприз. Однак грошей на гру в них нема, доки...

Далі не спойлеритиму, хоча здогадатися про подальший хід сюжету нескладно. Проте головне — в деталях, а вони виписані доладньо й докладно, а ще яскраво, емоційно й про важливе для юних читачів. Ілюстрації створюють ефект перегляду мультфільму з хорошою графікою (оцініть світло на обкладинці), історія захоплює, текст сприймається легко (літературне редагування — Івана Андрусяка, між іншим)), тож далі буде...

Ілюстрації Пасі Пітканена, переклад із фінської Ірини Малевич, вид. BookChef, 2019

15.03.20

THiLO "Шерлок-молодший і гробниця Вестмінстерського аббатства"


Результат пошуку зображень за запитом шерлок молодший

"Розслідуй злочини, вивчай англійську" — написано на обкладинці цієї книги. А далі: "Шерлок-молодший...", після чого не придбати її не можна. Ми з сином любимо детективи загалом і Шерлока Голмса зокрема в його різних варіаціях (хто дивиться серіали його імені — той у курсі))), тому, звісно, цей варіант пригод великого детектива (щоправда, П’ятого) проґавити не могли.

Німецький автор пропонує читачам поринути в пригоди двох хлопчаків-детективів. Читачі, до речі, — не просто пасивні спостерігачі. Вони мають допомагати героям, розгадуючи мальовані головоломки, а паралельно й опановувати англійську, адже в тексті зустрічаються цілі фрази цією мовою, значення яких можна спіймати з контексту, а можна й знайти у словничку наприкінці книги.

А ще ми звернули увагу, що одного з юних героїв звати Васько, й він із Києва. Мені от тепер цікаво, чи було це в оригіналі, чи ж під час перекладу вирішили адаптувати юного Ватсона до українських реалій))

Що ж до сюжету, то він, як і годиться, заплутаний і цікавий. Крім того, з книги мимохіть почерпуєш історично-культорологічні відомості про Лондон, його визначні місця тощо. Скажімо, події крутяться навколо могили Томаса Парра — чоловіка, який, імовірно, прожив 152 роки і бачив дев’ятьох британських королів. Його з почестями поховали у Вестмінстерському абатстві, говорили, що чоловік мав якийсь секрет довголіття, однак нікому, навіть лікареві, котрий оглядав довгожителя, не вдалося його дізнатися...

Втім, я захопилася))) Та так, що дві інші книги з серії, які наразі побачили світ, точно читатиму.

Художник Ніколай Ренґер, переклад з німецької Єлени Даскал. вид. "Віват", 2020

08.03.20

Джен Ґантер "Біблія вагіни. Відсіймо міфи від медицини" / Jen Gunter - The Vagina Bible: The Vulva and the Vagina—Separating the Myth from the Medicine



Є теми, говорити на які "невдобно". Кому й чому — варіантів може бути багато, але результат зазвичай один: низька поінформованість, а відтак високий ступінь помилкових дій, часом дуже шкідливих для здоров’я (як фізичного, так і психічного). 

Одна з найбільш табуйованих тем на сьогодні — жіноча тілесність. Це ж просто страшно уявити: людство вирвалося в космос, планує колонізувати Марс, а згадка про менструацію чи потребу жінки в сексі багатьох його представників вганяє в ступор: як? та ви що? нащо про таке говорити і тим паче писати? І стосується це, як не дивно, навіть такого "просунутого" суспільства, як американське. Тож і вирішила Джен Ґантер написати книгу про жіночий орган із голосною назвою, аби привернути увагу до багатьох проблем, а головне — розвінчати напрочуд живучі міфи, які наука вже давно спростувала, однак кому вона треба, та наука, чи не так? Сказав же колись один лікар, що в жінок існує чарівна точка G, і тільки за її допомогою можна довести їх до оргазму — от і досі чоловіки намагаються її намацати, а жінки, наслухавшись нісенітниць, платять гроші за хірургічне наповнення цієї неіснуючої точки колагеном (такий собі відповідник збільшення члена).

Ніхто не говорить назагал і про те, що відбувається з організмом трансгендерних жінок і чоловіків. Я вже "бачу" коментарі на кшталт: чого це має турбувати мене, порядну жінку, хай вони самі про таке й читають))) Однак нюанси регулювання роботи нашого організму посередництвом статевих гормонів ніколи й ні для кого не будуть зайвими! Надлишок тестостерону може бути таким же характерним для "порядної" жінки, як і нестача естрогену для неї ж у період менопаузи. До речі, про цей процес, як і про менархе, теж бажано дізнатися набагато раніше його початку, аби бути готовою. Не зайвою буде й інформація про інфекції, котрі можуть з’явитися самі по собі або ж передатися статевим шляхом, аби розуміти, коли варто мчати до лікаря негайно, а коли різкуватий запах піхви — це норма, адже вона й не має пахнути конваліями, що б не говорили нам глянцеві журнали чи чоловіки. 

До речі, про чоловіків. Джен Ґантер не раз згадує про "інвестиції патріархального суспільства" в культуру замовчування жіночої тілесності або ж "забруднення" всього, що виходить за межі дітонародження, у тому числі сексуального задоволення. Навколо цієї теми також створено багато міфів, які старанно підтримуються, бо це вигідно насамперед тим же чоловікам. Прикро, що більшість жінок не готові змінити хоча б щось, аби позбавитися ярликів, а часом і навпаки: свідомо чи ні їх тиражують. Це стосується й геть банальних речей, як-от використання спеціальних засобів для очищення інтимних зон: мовляв, запаху треба позбавлятися, а рівень pH потрібно берегти, бо аяяяй! А насправді це все — ніщо інше, як маркетинговий хід, розрахований на споживачок, не озброєних елементарними знаннями про особливості жіночого організму. Хоча про яке озброєння йдеться, якщо й досі жінки спринцюються оцтом після статевого акту, аби "повбивати" сперматозоїди, забороняють дівчатам користуватися тампонами, бо це може позбавити їх цноти, старанно імітують оргазм, замість того щоб пояснити партнерові, як ліпше зробити так, аби все було по-справжньому, цькують тих, хто посмів бути не такою "порядною", як вони, ліпше повірять інтернет-вигадці такої ж, як самі, ніж обґрунтованій інформації досвідченої лікарки, бо як вона посміла назвати книгу про вагіну "біблією"?

Однак вибір є в кожної з нас, тож зробімо його, дбаючи про себе, а не про старі, вкриті мохом і оброслі запліснявілими міфами традиції.

Переклад із англійської Ангеліни Колодніцької, вид. BookChef, 2020

29.02.20

Володимир Рафєєнко "Мондеґрін (пісні про смерть і любов)"


Результат пошуку зображень за запитом мондегрін
Давно я так не насолоджувалася текстом! Не історією, не сюжетом, не змалюванням образів, а саме текстом — словами, поєднаними у речення, й реченнями, що сплітаються в химерні картини й творять ще химерніші сенси. Густа гіпертекстуальність часом доводила мене до філологічного екстазу, а фінал нагадав один із найкрутіших фільмів з Леонардо Ді Капріо, бо насправді все виявилося зовсім-зовсім не так.

Магізм книги проявився ще одним дивним чином. Напівавтоматично заходжу у черговий вагон метро, втупившись, як завжди, в книгу, й краєм ока помічаю точно таку ж обкладинку десь збоку. "Видалося", — мелькнула мимохіть думка. Але все-таки я придивилася, і точно: це був "Мондеґрін" у руках жінки, яка так само здивовано-радісно позирала а мою книгу. Ми по-змовницьки посміхнулися одна одній і... кинулися дочитувати, бо й у мене, й у неї були останні сторінки роману.

Що ви не подумали б, читаючи цей заплутаний, як і сюжет книги, відгук, він (сюжет) у романі є. Головний герой — переселенець із міста Z, який шукає свого місця в Києві. Він тут чужий, бо східняк, а там він також був чужим, бо прагнув розмовляти українською. Там він був кандидатом наук, а тут — працівник із викладки овочів в одному із супермаркетів. Тож не дивно, що часом він сам плутає, хто він, який він і де він — проблема самоідентифікації нині ой яка гостра й болюча для багатьох із нас. А тут іще й Кобиляча Голова... Але не спойлеритиму. Просто захоплюся Володимиром Рафєєнком, який зумів сплести настільки вражаючий текст (зізнаюся: окремі сторінки перечитувала по кілька разів і часом навіть уголос!), і сучасною українською літературою, котра здатна пропонувати читачеві подібні твори.

Вид. "Meridian Czernowitz", 2019

Вільгельм Гауф "Малий Мук"

Результат пошуку зображень за запитом гауф малий мук
Якось у своєму дитинстві період отакого штибу казок — для вже не геть маленьких читачів — я пропустила або ж прочитала їх занадто рано, аби оцінити майстерність й глибину сенсів авторів. До таких творів належать і казки Вільгельма Гауфа. Син, який, власне, і приніс цю збірку зі шкільної бібліотеки, раз по раз спотикався об незрозумілі поняття чи зміст, закладений у нібито нехитрій на перший погляд оповіді. Зате я відверто насолоджувалася чарівністю описаного німцем Сходу, паралельно пояснюючи дитині купу нових слів і понять.

Ми, зокрема, обговорили питання релігій та протистояння християн і мусульман, а також деякі східні звичаї, котрі згадуються в казках. А ще — війни, які точилися між країнами Сходу й Заходу. Рабовласництво також було для нього чимось новим, як і зневажливе та зверхнє ставлення до євреїв (тут тем для розмов виявилося кілька, бо я згадала, що на деякі твори Гауфа стали підґрунтям для нацистської антисемітської пропаганди). Про чемне ставлення до старших і згадувати не потрібно — історію Карлика Носа пам’ятають усі. А слово "мутабор" і для нас стало кодовим під час деяких ігор)))

А ще вкотре оцінила ефект від перечитування книг зі свого дитинства. Це дуже емоційний процес, скажу я вам)))


Ілюстрації Юлій Радіч-Демидьонок, переклав із німецької Ігор Андрущенко, вид. "Країна мрій", 2011 

23.02.20

Марина Гримич "Клавка"


Результат пошуку зображень за запитом клавка
...А в кінці я плакала. Точніше, старанно стримувала сльози, які аж пекли мене, бо, по-перше, навколо були чужі люди, а по-друге, всього, що трапилося з українцями, та й досі трапляється, не оплачеш...

Головний герой роману, на мою думку, — не Клавка, як мало би бути з огляду на назву, а сумнозвісний пленум Спілки радянських письменників України 1947 року, на якому розгромили Яновського, Рильського й багатьох інших українських письменників, бо такою була вказівка партії. Події описують підготовку до пленуму, власне пленум, а ще те, як ті чи інші люди поводяться в цій ситуації, як змінюються, які риси в них проявляються, та й загалом як вони виживають у тих умовах, коли для цього ти маєш бути не собою, а гвинтиком, потрібним партії.

Доля Клавки — типова для того часу й тієї країни, а ще — тієї літератури соцреалізму (його стилістика подекуди впізнається і в цьому сучасному романі). Як і долі інших героїв роману. Нині ми їм співчуваємо, подекуди жаліємо, часом страхаємося того, що їм довелося пережити. Проте то було звичайне життя — з радощами й прикрощами, з добрими й не дуже людьми поряд, із мріями, планами, почуттями... Це все майстерно описано Мариною Гримич — легко, реалістично, просто, без зайвих описів, метафор, ліричних відступів тощо. Складається враження, що не читаєш книгу, а дивишся хороший фільм зі жвамим сюжетом і такими необхідними за законами жанру любовними перипетіями.

Проте це не фільм. Це цитати з виступів реальних людей, які критикували інших, знаючи, чим це може для них обернутися, які лицемірили й брехали — собі й партії, як би смішно це не звучало, які буцімто й жити повноцінним життям, але насправді мусили виживати, не маючи волі писати, як тобі велить муза, бо треба писати так, як тобі велить партія... Це насправді було: ти обираєш між своєю правдою й суспільним успіхом, між коханням і заміжжям, між забуттям і лицемірством. Та що там казати: цього й досі більше ніж доста — досвід виживання в радянських умовах дається взнаки навіть у тих, хто народився в зовсім іншій країні. Але це — тема іншої розмови...

Вид. "Нора-Друк", 2019

Гаська Шиян "За спиною"

Результат пошуку зображень за запитом за спиною книга
Ця книга не про війну, як може видатися з огляду на обкладинку й відгуки інших читачів. Вона — про жінку. Одну окремо взяту молоду сучасну українську жінку, котра живе тут і зараз серед собі подібних і не дуже жінок (в основному саме про них ідеться в романі) в умовах війни, страху, різних нестабільностей тощо. Героїня — настільки узагальнений образ, що навіть імені спочатку не має... Воно згадується мимохіть кілька разів, я на нього навіть уваги не звернула б, якби хтось у ФБ не крикнув голосно: Марта — курва!))) 

Але ні, вона не така. Вона — нормальна. З нормальними переживаннями за коханого, котрий вирішив не косити від призову. З нормальними сльозами та істериками. З нормальним станом до й під час місячних ("о боже, там пишеться про кров на обідку унітазу, фу, кому воно треба!" — волав іще хтось із незадоволених читачів), із відвертим і природним сексуальним бажанням, і навіть потягом до жінки (теж "фу!", аби ви не сумнівалися, бо таке ж буває в розгнузданих курв, а писати ж маємо про вихованих і патріотичних українок, котрі чесно й вірно чекають коханих із війни))) 

Героїня нормальна, просто говорить про те, про що інші воліють мовчати, а то й брехати, аби хтось не сказав про них отого сакраментального "фу!". Бо ж ближніх треба любити (якщо не насправді, то на словах — обов’язково), нещасним — допомагати, а не зневажати їх, діточками — захоплюватися, а не боятися, і чоловіком, котрий в учебці, теж обов’язково захоплюватися, навіть якщо він нічого героїчного ще не вчинив, а то й не вчинить ніколи... Бо так прийнято в нашому суспільстві. Тож Марта — курва. Тим паче після того, як (увага — спойлер!) поїхала за кордон і завела там коханця. Аяяяй, як так можна! її хлопець — на Сході, а вона трахається з якимось французом! Ату її! Й авторку також, бо вона просто вирішила хайпонути на темах війни й сексу, й більше нічого, фу, фу й іще раз фу!

...Однак якщо ви не належите до тих, хто "фукає", то книгу варто прочитати. Хоча б для того,аби скласти власне враження. Або для того аби зрозуміти, як писала б я, якби нарешті взялася за перо (а мене до нього зазвичай тягне під час гострих нападів мізантропії))) Або ж від бажання поговорити з кимось схожим на вас, і до того ж анонімно))) Чи ж відчути, як накриває хвиля бажання від дуже майстерно описаних сцен сексу. Чи й полаятися досхочу, бо життя, курва, таки несправедливе, несправедливе до всіх, а особливо — до вас...

Недоліків у романі, звісно, вистачає, як же без них))) Наприклад, авторка розказує про все підряд, мов той акин, у книзі навіть є кількасторінковий перелік КВЕДів, які героїня (авторка) вважає недолугими. Є інформація про особливості роботі ІТ-індустрії й вітчизняної податкової, про підстаркуватих тіток й інста-фітоняшок у спортклубі, підлітків із пивом у супермаркеті, сіризну Василькова й незручний львівський автотрафік... Без багатьох цих та інших речей роман спокійно обійшовся б, їх можна було б викреслити з тексту, та й по всьому. Але хіба викреслиш щось "зайве" із життя? Ні... А роман про нього, про життя, яке воно є...

Вид. "Фабула", 2019

16.02.20

Крейн Джеллі "Довідник червоного каменю. Minekraft"


Результат пошуку зображень за запитом minecraft довідник червоного каменю




Мабуть, мамам сучасних дітлахів не варто розказувати, що таке "Майнкрафт". Цю гру, в якій можна творити (і витворяти))), визнано найпродаванішою в історії, а газета "Гардіан" поставила її на перше місце в переліку 50 найкрутіших ігор 21-го століття. Можна багато дискутувати з приводу того, добро несуть подібні комп’ютерні іграшки чи зло. Все залежить не лише  від кількості часу, проведеного дитиною (чи й дорослим) за екраном ґаджета, а й від його якості. І тут у пригоді стають поради, котрі сприяють розвитку творчих навичок. Це можуть бути відеоблогери (яких я особисто практично терпіти не можу, бо корисної інформації там зазвичай крихти) або спеціальні книги (а це я люблю, ви в курсі))) Тож коли син під час чергового візиту то улюбленої "Книгарні Є" вхопив до рук цю книгу й заявив, що він без неї не вийде, я тішилася-тішилася-тішилася)))

Тішуся й зараз. Бо книга, по-перше, авторизована — видана компанією Mojang, яку заснував автор гри Маркус Перссон, тож у якості інформації сумніватися нема жодної причини. А по-друге, у ній дійсно багато чудово поясненої й структурованої інформації щодо використання червоного каменю (хто не в темі — це своєрідна електропроводка))) Різноманітні конструкції — від найпростіших до досить складних, знайомлять читача й гравця з основними принципами роботи електричного струму, а ще — різноманітних поршнів, автоматичних приладів, цілих автоматизованих цехів, робота яких запускається натисканням однієї кнопки. Опанувати логіку конструювання й спорудження таких будівель — хіба не плюс для дитини? Отож-бо. У цій серії побачили світ іще кілька книг, тож далі буде...

Ілюстрації Раяна Марша та Джона Стажі, переклад із англійської Олексія Кондратюка, вид. "Артбукс", 2019 




14.02.20

Марина і Сергій Дяченки "Оскол"


Результат пошуку зображень за запитом дяченки оскол

Виявляється, я майже три роки не читала Дяченків. Захоплення створеними ними світами було таким неймовірним, що я вирішила зробити паузу, аби потім із новими враженнями почитати ще щось нечитане. Оскільки з великих творів непрочитаними лишилися одиниці, доводиться "наздоганятися" оповіданнями. І повірте: це теж неабияке задоволення!

До цієї геть невеличкої (менше 100 сторінок) збірки увійшли два оповідання й одне мікрооповідання. Воно дійсно мікроскопічне — буквально кілька сторіночок. І з відкритим фіналом, тож я бавила безсоння, вигадуючи продовження "Зовні".

Найбільше мене захопило "Згарище" — історія про психологічні травми, забуття, прокляття, прощення... А ще тут дивовижно змальований Флейтист — майже той самий, із відомої казки, та трохи інший. Це історія про страх бути собою, згадати себе, повернути себе — просто тому, що в іншому разі життя не життя, а банальне існування.

"Оскол" — історія про кохання. Таке щире й справжнє, що здатне на пожертву — своїх почуттів, потреб, себе самого. Як і скрізь у Дяченків, у світі, де живе Оскол, багато таємничого, неймовірного й часом алогічного. Але він прекрасний, бо там є сонце, бузок, вітер, життя... І любов...

Ілюстрації Михайла Євшина, вид. "Кальварія", 2000

Голлі Вебб "Детектив Мейзі Хітчінз, або Справа про смарагд, що зник"


Ще один книжковий серіал, який припав до вподоби й синові, й мені, — про пригоди детектива Мейзі Хітчінз. Цього разу дівчинка допомогла акторці Лотті Лейн, котра мешкає в будинку бабусі, знайти вкрадене у неї дуже коштовне намисто зі смарагдом.

Таємниці закулісного театрального життя — це ще один бонус цієї історії. Підступність і хитрість людей, котрі будь-якою ціною прагнуть нашкодити іншим, аби самим досягти успіху на звільненому шляху до досягнення мети — ще одна важлива тема, яку ми обговорювали з сином під час читання. 

Звісно, все скінчилося чудово, а на нас чекають подальші пригоди цієї незвичайної дівчинки-детектива. Прикро лишень, що в цій книжечці траплялися коректорські огріхи. Однак у перевиданні все буде виправлено, тож читачі зможуть отримати від неї належне задоволення.

Ілюстрації Меріон Ліндсей, переклад Олени Бабушко, вид. BookChef, 2019

13.02.20

Філіп Гук "Галерея пройдисвітів. Історія мистецтва й арт-дилерів" / Philip Hook - Rogues' Gallery: A History of Art and its Dealers


Результат пошуку зображень за запитом галерея пройдисвітів
Як можна оцінити геніальність? Ні, не дати їй визначення, а скласти ціну? Які складові будуть у цій ціні? Що варто враховувати, а на що можна "забити"? А головне — яким чином переконати покупця, що ось цей шматок полотна, вкритий певною кількістю фарби, коштує десятки, сотні тисяч, а то й мільйони?

32489013. sy475 Про все це й не лише розповідає дослідник історії мистецтва Філіп Гук. Він створив цілу галерею портретів — ні, не пройдисвітів (хоча дехто зі згаданих у книзі арт-дилерів таким і був), а насамперед поціновувачів мистецтва. Звісно, вони заробляли неабиякі, а часом і дуже значні кошти, купуючи й продаючи полотна, однак якби не виникло цього виду бізнесу, хтозна, скількох відомих сьогодні митців світ утратив би! Бо багато хто з арт-дилерів виконували роль меценатів, підтримуючи й підгодовуючи художників, коли їм велося геть сутужно. Особливо це стосується таких новітніх на той час напрямків, як імпресіонізм, експресіонізм, кубізм тощо... Уявіть, яку віру в мистецький прогрес потрібно було мати, аби витрачати кошти на придбання якоїсь непевної "мазанини", причому десятками полотен, у переконанні що за років десять це вартуватиме в сто разів більше!

Ця книга — ще й неабиякий посібник із бізнесу. Щоб досягти грандіозного успіху в будь-якій справі, потрібно мати сміливість братися за те, чого до тебе ніхто не робив, дослухатися до своєї інтуїції, яка часом шепоче щось геть протилежне доводам розуму, дозволяти собі ризикувати й у жодному разі не опускати рук після невдач (а вони трапляються в усіх). А скільки тут живих прикладів вдалих і невдалих промоції, маркетингових ходів тощо!

Варто також відзначити роль арт-дилерів як популяризаторів мистецтва. Виставки, які вони раз по раз влаштовували, та їхні мистецькі галереї перебирали на себе освітницьку функцію: розказували й показували, що є важливим у мистецтві, яким чином розвиваються його напрямки, чому вони виникають, відкривали нові імена й "закривали" старі (таке також траплялося). До того ж виставки були масовим явищем — значно масовішим, ніж нині (принаймні в мене склалося таке враження), до дверей галерей вишиковувалися цілі черги, люди квапилися подивитися часом лише одне-єдине полотно.

Перелічувати прізвища, згадані в книзі, не буду. Хіба що одне згадаю: Пітера Вілсона, без якого аукціон "Сотбіс" не став би таким, яким він є нині. А ще ж є неймовірна Пеґґі Гуґґенгайм — шалена й смілива, племінниця того самого Соломона Гуґґенгайма, чиє ім’я носить всесвітньовідомий музей сучасного мистецтва у Нью-Йорку. Не можна змовчати й про Герварта Вальдена, який не вірив у жорстокість радянської системи й загинув у таборах ГУЛАГу... Проте варто зупинитися, аби простий відгук не перетворився в список "пройдисвітів", які мене особисто дуже вразили.

З англійської переклали Любов Базь і Павло Білак, вид. ArtHuss, 2019

29.01.20

Голлі Вебб "Детектив Мейзі Хітчінз, або Справа про вкрадений шестипенсовик"


Результат пошуку зображень за запитом "мейзі хітчінз"

"Ну ще один розділ!" — таке прохання сина під час нашого традиційного читання перед сном — висока оцінка книзі. Ось і юна детектив Мейзі Хітчінз її отримала, й цілком заслужено, бо ми навіть об заклад побилися, хто ж виявиться злодієм)) На присідання! І вгадайте-но, хто програв?)))

Серією книг про дівчинку-детектива зачитується дітвора в багатьох країнах світу. Здавалося б, що може бути спільного між британською дівчинкою, котра мешкала десь-колись сто років тому, не ходила до школи, бо мусила допомагати бабусі й працювати, а ще мріяла про геть не дівчаче заняття —  розслідувати злочини, та сучасним хлопчаком, для якого оті всі стріти, кеби, посильні з магазинів, напудрені акторки й професори з опудалами тварин — геть чуже? Але вочевидь чимось зуміла Голлі Вебб зачепити малих читачів, бо переривати читання, повірте, було складно. Настільки складно, що одразу, перегорнувши останню сторінку цієї книги, ми почали читати наступну частину пригод Мейзі та її песика Едді.

Ілюстрації Меріон Ліндсей, переклад із англійської Елли Євтушенко, вид. BookChef, 2019

Михайло Жайворон "Біла книга пророцтв"


Світлина від Iryna  Khomchuk.
Рідко трапляється, що мені складно підібрати слова, аби розповісти про книгу. Наразі вже тривалий час сиджу перед монітором, перегортую сторінки збірки віршів Михайла Жайворона, яку читала... ні, яку відчувала протягом останніх кількох днів, і знову захлинаюся почуттями... Поезія пана Михайла настільки співзвучна моєму світосприйняттю, що практично під кожним рядком, написаним ним, я готова підписатися: так воно є насправді!

Подивіться на обкладинку: на ній — картина Юрія Нагулка "Політ". Там небо й космос, і земля-поле, й ікони-історія на ньому. І птаха, яка ширяє над усім цим, — частина життя й щось, що разом із тим виходить за його межі. Саме про це  — й вірші, зібрані під цим полотном. Про велич Всесвіту й марноту буденних тривог, про вишневий цвіт і сонце та зливу, про зміну пір року й зміну внутрішнього світу людини. Про найважливіше для автора — і, як виявилося, для мене. 

Читаючи поезії, я повсякчас хотіла цитувати їх. Та й робила це у фейсбуці (й іще робитиму). Мабуть, і тут годилося б навести кілька цитат, розібрати вірші на частини, шукаючи в текстах підтекстів, у метафорах — кодів, в образах — відображення реальності. Воно й справді годилося б, але не буду. Бо це не просто збірка віршів, а щось особисте — пережите колись у дитинстві й позавчора — в метро, до сліз і щему в грудях. Бо це мій світ, у якому:
"густа трава дощів росте із хмар", 
"будить вітер крильми на деревах оголені віти", 
"клює в шкарлупу неба пташеня", 
"босі ноги полоще у тиші озерній туман", 
"опадає ще свіжа роса зі стежок пуповин", 
"на осонні спросоння тихцем виграють скрипалі", 
"в зелених отавах небесні октави злились", 
"ворожить на кожній травинці багряний промінчик", 
"древлянський ліс горить провістям літа", 
"спекотне літо висне в павутині", 
"вповінь жито і літо розлито у келихи днів",
"ключі від крайнеба клепають дзьобами лелеки",
"серпиком місяця — серпень по серцю"...

Це мій світ, у якому люди поклоняються Сонцю, свідомо чи ні, в якому дощі, дерева й птахи такі самі живі, як і ми, в якому можна знайти спокій і зцілення... 

Ілюстрації Юрія Нагулка, видавець О. О. Євенок, 2019