Тодось Осьмачка "Ротонда душогубців"

Назва книги говорить сама про себе. Так, тут - багато смертей і крові, але це, як не дивно, не найстрашніше. Бо страшніше за смерть фізичну може бути смерть духовна (чи душевна). А саме такого знищення зазнали ті, хто вижив у страшні 30-ті роки ХХ століття (саме про цей час, а точніше - про події 1930 - 31 рр. розповідається в романі).
У книзі йдеться про цілесмпрямоване знищення совєтами українців. Точніше, про перший його етап - прицільне вичленовування та ліквідацію тих, хто здатен мислити, генерувати ідеї, думки, організовувати навколо себе людей, просто чесно робити свою роботу й користуватися за це щирою повагою інших.
Боляче було це усвідомлювати і приймати, але так воно, власне, й було - часто оті "чистки" робилися руками самих українців: хтось ішов на це свідомо, потрапивши в ситуацію, коли - або смерть, або ж зрада, хтось - несвідомо, не розуміючи всіх умовностей складної гри. Але душі губили всі - й знищені совєцькою машиною, й ті, хто був її маленьким гвинтиком.
Одна зі змальованих автором картинок змусила... навіть не знаю, як описати... побачити минуле, відчути його, зануритись у пам'ять предків. Ота, де "куркулів" заганяють до товарних вагонів, забивають за ними двері й відправляють поїзди до Сибіру. Бо мої прадід і прабаба були там, у тих вагонах...
Історію потрібно не просто вчити... Її потрібно знати... Щоб не дати повторитися...

сторію потрібно вчити не за підручниками з сухими, часто мовчазними, попри свою значущість, цифрами (або ж - не лише за ними), а за подібними художніми творами, де поряд із вражаючими цифрами є живі люди. Люди, котрі жили в ті часи, котрі переживали історію, а не вчили її, про котрих написав автор, який теж ту історію пережив, а не вигадав чи уявив, як це роблять сучасні письменники. Може, тому, що Осьмачка був там і тим, я йому повірила так, як не вірила нікому до цього часу.

Вид. "Фоліо", 2008