Мері Нортон "Роздобудьки"/Mary Norton - The Borrowers

У нас із сином є плани на найближчі дощові вихідні — змайструвати кімнату для роздобудьків. З тих самих речей, із яких вони облаштували собі житло у повісті Мері Нортон: сірникових коробочок, котушок з-під ниток, серветок, носовичків, шпильок, недогарків свічок та іншого мотлоху. От тільки де взяти капелюшну пришпильку, з якою роздобудьки ходили на роздобування? Книга ж написана понад 50 років тому, а йдеться у ній про часи, коли пані ще носили капелюшки, а у старих будинках жили крихітні чоловічки — роздобудьки. Про те, хто вони такі, для чого їм служать "людини", як їх побачили та що з цього вийшло й розповідається у повісті.

У книзі зазначено, що призначена вона для дітей молодшого та середнього шкільного віку. Проте вкотре пересвідчуюся, наскільки умовними є подібні рамки: ми з дошколяриком читали про початок пригод маленьких людців (бо це — ціла серія книг) зі справжнім захопленням. Звісно, доводилося пояснювати багато нових понять і слів, пов’язаних передусім із часом та британськими реаліями, але це анітрохи не зробило читання нудним. Ба навіть розвороти з суцільного тексту без малюнків нас не відлякали, бо ж сторінки з ілюстраціями можна було роздивлятися довго й прискіпливо (оцініть обкладинку). 

Хочу віддати належне українському перекладу й загалом ідеї видати серію українською мовою. Наскільки я зрозуміла, переклад бачить світ уперше.

До речі, історія про роздобудьків має кілька екранізацій, знято також аніме-мультфільм. От думаю, чи варто показувати їх синові і перекреслювати вже сформовані в уяві образи роздобудьків вигаданими кимось картинками (бо ж сама такого страх як не люблю)? І ще: де нам все-таки роздобути капелюшну пришпильку?)))

Ілюстрації Валерія Харченка, переклад з англ. Тетяни Вакуленко, вид. "Школа", 2016

Мері Нортон "Роздобудьки на річці"/Mary Norton - The Borrowers Afloat

Мушу визнати: у нас таки завелися роздобудьки. Принаймні, на книжковій полиці та у моєму блозі. Це вже третя книга із серії про пригоди маленьких чоловічків, і знаю точно, що далі буде, бо Под, Хомілі, Аріетті та Спіллер уже стали майже членами нашої родини. Ну, ми з сином із ними точно практично зріднилися)))

Що ж, мандри родини роздобудьків у пошуках житла продовжуються. Коли фінал попередньої частини пообіцяв їм стабільність, безпеку та прихисток, і ми полегшено зітхнули, то потім виявилося, що жити під одним дахом із родичами не дуже зручно (й не тільки книжковим роздобудькам))) Тож наші друзі знову вирушають у дорогу — цього разу річкою. Чи доберуться вони до омріяного легендарного цілого міста для маленьких людців і як їм там вестиметься, очевидно, розповість чергова книга, зустрічі з якою вже чекаємо, бо ж історія — цікава, ілюстрації — прекрасні, текст — чудовий.

Ілюстрації Валерія Харченка, переклад з англійської Тетяни Вакуленко, вид. "ВД "Школа", 2016

Мері Нортон "Роздобудьки у гніві"/Mary Norton - The Borrowers Avenged

Якщо врахувати, ще це вже п’ята книга із серії Мері Нортон про маленьких чоловічків, які називають себе роздобудьками, прочитана нами з сином, то нічого нового про неї розповісти нібито й немає. Хіба що про те, як зароджується і на чому базується дружба між підлітками. І про те, як важливо дотримуватися даної комусь обіцянки. І про дружбу між дітлахами різного віку, бо це — не міф і в житті... 

А ще у книзі такі живі-живі реалії британської глибинки. Ну просто наче якийсь серіал дивишся))) Й образи отих усіх міс та місіс, містерів, поліцейського та інших дуже вдало, хоч і кількома штрихами, виписані. І старою садибою із купою цікавих закапелків, у якій оселилися наші вже майже рідні роздобудьки Под, Хомілі та Аріетті, так цікаво побродити. І церкву, де живуть їхні родичі, теж цікаво відвідати. Й ілюстрації пороздивлятися. Та й загалом зустрітися з давніми друзями — то завжди приємно)))

Ілюстрації Валерія Харченка, переклад з англ. Тетяни Вакуленко, вид. "Школа", 2018

Мері Нортон "Роздобудьки в повітрі"/Mary Norton - The Borrowers Aloft

Зустріч із героями книги, яка припала до душі, — те ж саме, що й зустріч зі старими друзями. От тільки цього разу родину крихітних чоловічків спіткала халепа. Здавалося б, усе нарешті у їхному житті налагодилося, з’явився справжній затишний дім і можливості для роздобутку, аж тут їх... викрали підступні люди.

Однак засмучуватися не варто: звісно, роздобудькам вдалося втекти з горища, де їх тримали у полоні. А для цього довелося неабияк постаратися, зібрати всю винахідливість і змайструвати... повітряну кулю. Якщо врахувати, що політ на повітряній кулі — одна з моїх, поки що нездійснених, мрій, то й задоволення від читання було присмачене уявним власним польотом понад вкритими весняною зеленню пагорбами та синьою-синьою рікою...

Так-так, часом падаю в дитинство, і це — чудове відчуття)))

Ілюстрації Валерія Харченка, переклад з англійської Тетяни Вакуленко, вид. "ВД "Школа", 2017

Павел Шрут "Шкарпеткожери"/Pavel Šrut - Lichožrouti

Завдяки дитячим книгам, у нас вдома постійно заводиться якась мила нечисть: то зоки (навіть іграшку пошили), то роздобудьки (досі мрію змайструвати їхню оселю з підручних матеріалів), то Страхопуд (на цього персонажа час від часу перетворюється подушка)... А останнім часом по квартирі почали шмигати... шкарпеткожери.

Надвичайно популярна в Чехії (знято фільм, є настільні та комп'ютерні ігри) історія про невидимих для людей мешканців їхніх жител, які харчуються розпарованими шкарпетками, захопила й сина. Щоправда, читаючи її, мені паралельно довелося пояснювати багато речей та явищ, невідомих п'ятирічній дитині. Це і стосунки між чоловіком та жінкою, і людська самотність (або ж "розпарованість", говорячи мовою шкарпеткожерів), і мафіозні клани та найманці, і різниця між музикою весіль та похорон тощо. Однак можливість паралельно з цікавою історією отримати не менш цікаву додаткову інформацію вважаю одним із важливих складових дитячої літератури.

Варто відзначити й чудове оформлення книги, зокрема оригінальні ілюстрації, заголовні літери, складені зі шкарпеток (їх цікаво було розглядати не тільки дитині) та форзаци, один із яких знайомить із героями-шкарпеткожерами, а інший — із картою їх локацій. Син уже засік книги-продовження пригод цих дивних істот, тож далі буде)))

Ілюстрації Галіни Міклінової, переклад із чеської Олександра Стукала, вид. "ВД "Школа", 2017

Підсумки читацького 2017 року

Традиційно підсумовуючи минулий читацький рік так само традиційно зіткнулася з проблемою скорочення списків, які у мене вийшли))) Однак, здається, впоралася, тож можу запропонувати вам особисті топ-10 книг, які мене вразили/зачепили/захопили, антирейтингову п’ятірку тих, які ледь дочитала або ж не дочитала зовсім, і п’ятірку дитячих, прочитаних із сином. Загалом у 2017 вдалося познайомитися зі 107 книгами. І не зважайте на картинку: то — мрія читача, а не реальність, бо якби так, то довелося б постити фото київських метро, маршрутки чи трамвая)))

Топ-10

1. Мелінда Надь Абоньї "Голуби злітають".

2. Жозе Сарамаго "Історія облоги Лісабона".

3. Катя Петровська "Мабуть Естер".

4. Деніел Джеймс Браун "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів наколіна".

5. Яцек Денель "Матінка Макрина".

6. Володимир Єрмоленко "Ловець океану. Історія Одіссея".

7. Сергій Жадан "Інтернат".

8. Наріне Абгарян "Люди, які завжди зі мною".

 9. Бернардо Ачага "Мемуари корови".

10. Зінаїда Луценко "Необдумана Міловиця".

Антирейтинг

1. Річард Пол Еванс "Різдвяна скринька".

2. Христина Лукащук "Жити сьогодні".

3. Самія Шарифф" Паранджа страху".

4. Вірджінія Ендрюс "Квіти на горищі".

5. Олесь Донченко "Золота медаль".

Кращі дитячі книги

1. Гжегож Касдепке "Велика книга почуттів".

2. Олександр Волков "Чарівник Смарагдового міста".

3. Галина Вдовиченко "36 і 6 котів".

4. Мері Нортон "Роздобудьки на річці".

5. Ніколя Кухарська "Що роблять коти".

Лінки активні, тож чому ці книги потрапили до вказних списків, можна прочитати у відгуках.

Мері Нортон "Роздобудьки в полі"/Mary Norton - The Borrowers Afield

Продовження пригод маленьких чоловічків  захотілося прочитати, щойно ми з сином перегорнули останню сторінку першої частини "Роздобудьків". Тим паче, що події, описані наприкінці кожної (тепер я це знаю точно) книги, так і провокують відразу взятися на наступну, аби дізнатися: що ж трапилося далі? Однак доки ми розжилися наступною книгою серії, доки читали інші, не менш захопливі, історії,  час минув, і це надало такої гострої радості від зустрічі з улюбленими героями, що ми прочитали досить об’ємну, як для п’ятирічки, книгу дуже швидко.

Про те, що чекало на крихітних утікачів із великого дому в полі, ми читали теж... у полі. Ну, майже))) Тож мали змогу бачити усі ті трав’яні джунглі, живопліт, потічки, жабок, жуків... Не повірите, але якось навіть наткнулися на практично такий самісінький, як у книзі, загублений шкіряний черевик! Щоправда, цей не був захований у нішу, а стояв на стовпчику у сподіванні, що знайдеться господар. Так і хотілося покласти його в якесь затишне місце: а раптом знадобиться якимось карпатським роздобудькам?)))

Про саму книгу нічого не казатиму: за мене вже розказала її популярність у світі, кількість перекладів та екранізацій. Додам лише, що, як на мене, вона того варта. Тож ми читатимемо далі)))

Ілюстрації Валерія Харченка, переклад з англ. Тетяни Вакуленко, вид. "ВД "Школа", 2016