Мирослава Горностаєва "Вогнедан, Повелитель..."

До жанру фентезі я досі ставилася загалом прихильно, але назвати себе його фанаткою не посміла б жодним чином. Щось подобалося, щось — не дуже. Та я навіть Толкіна не читала! (І не треба закидати мене ганебними капцями))) Про ельфів знала лише те, що бачила в екранізації "Володаря перснів" і прочитала в Елеонори Раткевич (і якраз це було прекрасно!)

Однак віднині я починаю перетворюватися на фанатку, а ельфів просто обожнюю: прекрасні й благородні створіння! І спричинилися до цього Мирослава Горностаєва та її роман "Вогнедан, Повелитель...". До речі, невиданий роман, точніше, ціла трилогія про Ельбер. І це — дуже дивна для мене ситуація, бо за якістю сюжету, тем та ідей, а також художнього втілення ці твори анітрохи не поступаються перекладним, однак на книжкових полицях їх немає, натомість точиться дискусія про "справжнє українське фентезі". Та є воно, є — ось, просто треба руку простягнути й видати!

Утім, я відволіклася. Я ж про роман розповідаю. Хоча тут нічого ліпшого, крім: "Читайте!", не скажеш. Бо народи, котрі населяють планету Океан, де й відбуваються події, так нагадують українців та наших сусідів, що то сміятися, то плакати хочеться. Бо жителі Ельберу — країни, в якій мешкають люди й ельфи — носить вишиванки. Бо в романі пропонується цікавезна  версія походження ельфів, і вона мені, прихильниці наукової фантастики, дуже до вподоби! 

Сюжет захоплює так, що спати ніколи))) Він, до того ж, має геть непередбачувані повороти. От здається: зараз усе нарешті буде добре, бо це ж фентезі й могутні ельфи, а натомість все відбувається як... ні, не в казці, а в житті: стає ще гірше. Ні-ні, посміятися читачу також є з чого — одних алюзій на наших східних сусідів для цього досить))) І кохання також є. І прекрасні вірші японських середньовічних поетів (о, це окреме  й колосальне задоволення!). Й купа приводів для того, аби поміркувати (наприклад, чи можуть мирно співіснувати дві різні раси, де межа пристойного і непристойного, що визначає доля, а що — людина, чи варто мститися кривдникам, що таке віра й вірність вірі) До речі, про віру й релігію: ельберійці — сонцеслави, тобто язичники, які надто толерантно ставляться до тих, хто сповідує іншу релігію, говорить іншою мовою, має іншні погляди на життя. Вам це нічого не нагадує? Бо вони за це поплатилися...

Однак я не переживаю: авторка натякнула, що друга частина трилогії буде оптимістичнішою)) Тож я в передчутті...