Якось так несправедливо склалося, що, окрім "Бойні номер п’ять", більше нічого з творчості Курта Воннеґута не читала. Ось, виправляюся. І захоплююся автором, який вміє начебто легко, бо сатирично й іронічно, однак глибоко зануритися у людське найпотаємніше, десь — нице, десь — високе, але однаково важливе для світу. Бо що ж таке світ, якщо не ми з вами у кожнму нашому вчинку?
Я довго не могла втямити, хто ж розповідає про події. Хто це такий, який був присутній практично скрізь і завжди, цебто нині й мільйон років потому (чи ж радше навпаки: нині й мільйон років тому, якщо відштовхуватися від "часу написання тексту")? Ні, не спойлеритиму, звісно, однак у відповіді на це запитання — ще одна цікава точка зору автора, який осягає світ цілком, в усіх його проявах: матеріальному, духовному і навіть потойбічному.
Курт Воннеґут дуже скептично ставиться до людства. На його думку, всі зусилля людей ведуть до самознищення. Або ж до видозміни людського роду. В будь-якому разі так, як нині, далі жити не можна — такий напрошується висновок. Інакше — катастрофа і... риби замість людей. Бо еволюція (а відтак — природа) не заморочуватиметься про якусь моральність, божу подобу, панівних істот, розумові здібності тощо. Виживає той, хто найліпше пристосується до оточуючого середовища. Тож озирніться навколо, поміркуйте, як живете і скажіть: ви все ще думаєте, що це — людина? Якщо так, то почитайте Воннеґута...
Переклад Вадима Хазіна, вид. "Бібліотека Всесвіту", 1990
Немає коментарів:
Дописати коментар