Вже не раз згадувала, що з осторогою ставлюся до біографічних творів, і знову наступила на ті ж граблі — взялася читати книгу про реальну людину й реальні події. Щоправда, Джон Кракауер розповідає не про якусь видатну й відому особистість, а про... Так і хотілося написати: звичайного хлопця, однак хто сказав, що звичайні не можуть бути видатними й відомими? Щоправда, зазвичай це стається з ними посмертно...
Як виявилося, багато хто бачив однойменний фільм, тож люди повсякчас перепитували мене, чи в книзі все так само, як у кіно. Не знаю, бо не бачила. Однак упевнена, що в романі набагато більше різнопланової інформації та розмірковувань, ніж можна було б утиснути у фільм. Одні лише епіграфи-цитати чого варті, й уже мовчу про історії багатьох таких відчайдухів, як Алекс (чи то пак Кріс), які змагалися з природою, чи то долею, чи то самими собою й підкорювали льодові вершини, досягали полюсів, виживали в пустелях і виходили цілими з лісових нетрів. Однак не всім вдавалося живими повернутися у цивілізацію. Не вдалося це й Алексові-Крісу, котрий вирішив пожити сам-один у диких умовах на Алясці.
Багато можна говорити-розмірковувати про те, що саме змушує молодих й успішних відцуратися так званого нормального життя, перспектив, можливостей, родини і щезати. Психологічні проблеми? Можливо. Пошуки себе? Теж може бути. Нездатність сприйняти світ, правила якого тобі не підходять? Теж варіант. Юнацький максималізм, котрий дає впевненість у твоїй абсолютній правоті? А як же без цього. Напевно, через подібні почуття і бажання проходили всі. Боролися — то з ними, то з оточуючим світом. Програвали чи перемагали. Але лише одиниці зважувалися піти проти всього і всіх.
Герой чи лузер Алекс? Я повсякчас ставила собі це запитання, і відповідь на нього постійно змінювалася. Однак піти слідом за своєю мрією — це таки героїчний вчинок, що б там не казали мої внутрішні "доросла людина" і "мама"...
Немає коментарів:
Дописати коментар