Я дуже люблю літаки й аеропроти. Люблю літати. І, звісно, люблю фільми та книги про літаки. Зазвичай, в усіх таких творах із цим літаком щось трапляється. І зазвичай це якась катастрофа (бо ж про пересічний політ читати буде нудно))) От взяти хоча б "Аеропорт" Артура Гейлі, "Жорстоке небо" Макса Кідрука або ж "Літак без неї" Мішеля Бюссі.
Роман "За мить до падіння" Ноа Гоулі теж не виняток. Невеликий приватний літак зник із радарів й упав в океан. Добре, що це сталося неподалік узбережжя, тож декому вдалося врятуватися. І цьому декому потім повелося ой як непереливки! Бо ж на думку людського загалу й оціночні судження мас впливають не очевидні факти, а те, що транслюють ЗМІ, зокрема телебачення. Бо ж ТБ ми зазвичай віримо більше, ніж власним очам. Що вже говорити про ті речі, яких ми не бачили на власні очі...
Тож для мене цей роман став не просто черговою детективною історією про авіакатастрофу, а радше про те, як звичайна людина може протистояти цілій системі зомбування та нібито узвичаєному соціальному устрою. Про те, як важливо дослухатися до своїх почуттів і бажань й чинити не так, як від тебе очікуть оточуючі, а так, як ти вважаєш за потрібне. І часом жертвувати чимось задля любові. Бо лише вона й варта наших переживань...
До речі, про детективну складову роману. Все виявилося настільки просто, всупереч усім конспірологічним і терористичним теоріям, що фінал анітрохи не став очікуваним. Та й насправді у найстрашніших (та найвеличніших) подій може бути дуже банальна причина. Втім, це аж ніяк не впливає на їх результати...
Переклад Віктора Ярмоленка, вид. Vivat, 2018
Немає коментарів:
Дописати коментар