Ерін Гантер "Коти-вояки. Вогонь і крига" / Erin Hunter - Warriors. Book Two: Fire and Ice

Учора я вкотре проїхала свою станцію метро, бо зачиталася. Зачиталася оцією начебто дитячою книгою про пригоди диких котів-вояків, котрі живуть у лісі. Повірте: це справді дуже захоплива історія! Тож не дивно, що син уже дочитує четверту частину серії "Пророцтва починаються" й дуже тішиться, що у нас видано ще одну: "Нове пророцтво" — значить, не доведеться швидко розлучатися з улюбленими героями.

Я від нього дуже відстаю, але знаєте — мало по руках себе не била, аби замість наступного тому "Котів-вояків" узяти почитати щось "доросле" для різноманіття й утримання статусу)))

От міркую собі: чим же все-таки приваблює ця історія і дітей, і дорослих (мене принаймні точно)? Дійшла висновку, що стосунки між котами дуже, ну дуже схожі на стосунки між людьми. Між дорослим і дорослим, дорослим і дитиною, між підлітками, людьми (котами) різного статусу тощо. Однак (оскільки це все-таки коти) авторка утримується від моралізаторства й ідеалізації відносин, все йде так, як і мало би йти в реальному (людському) житті. Хтось довіряє, а хтось зраджує. Хтось любить, а хтось — ні. Хтось за те, щоб вголос кричати (нявчати) про проблеми, а хтось воліє примружити (чи й заплющити) очі й робити вигляд, що все гаразд, а коли й ні — то само якось розсмокчеться...

Цінними є й ті цінності (тавтологія навмисна))), які так чи так всотуються під час читання. Якщо ти дружиш із кимось — дружи й тоді, коли, на думку інших, ліпше було би не ганьбитися перед ними спілкуванням з цією людиною (котом тобто). Якщо доводиться обирати між тим, що каже розум і відчуває серце, — не квапся, спитай себе, що для тебе (саме для тебе!) важливіше. Якщо впевнений, що чиниш правильно, — роби те, що треба, й нехай буде, що буде.

І — далі буде...)

Переклад Катерини Дудки та Остапа Українця, вид. "АССА", 2019