Мабуть, у кожного читача знайдеться автор, а то й декілька, чия творчість практично безпомилково лягає на душу й розум, а кожна нова прочитана книга лише підтверджує цей факт. От Дочинець для мене — саме такий. У кожен його роман занурююся з головою і відпочиваю, паралельно всотуючи мудрі думки, які від частих повторень (бо ж певні сентенції переповзають із книги в книгу) не псуються, а навіть навпаки — дозрівають, як хороше вино.
У цій книзі багато хорошого вина. І хороших людей. (Втім, нехороших — теж, але не зациклюватимемося на них.) І Мукачевого. І життя. Навіть не так — Життя, повноцінного, насиченого і не прожитого даремне.
От намагаюся сказати щось конкретне про книгу — і боюся. Боюся хоча б дещицю поспойлерити і тим самим зіпсувати насолоду від читання. Бо що-що, а детективи від такого ставлення псуються. А роман "Лис" — насамперед детектив. Захопливий, із неочікуваною зав’язкою, цікавими сюжетними поворотами і якоюсь кіношною геппіендівською розв’язкою. Але ж нам часом ой як потрібні оці геппіенди! Оця казковість (книгу можна назвати й казкою у хорошому значенні слова). Оцей, нехай і вигаданий кимось, приклад того, що все може бути... та ні: все буває... знов не те: все буде добре! Обов’язково й точно-точно. Бо цього хоче головний герой, цього хоче автор і цього хоче, звісно, кожен із нас...
Три оповідання, які доповнили книгу, теж варті уваги. Бо це не просто детективні історії, як вказано на обкладинці. Це історії, розказані Мирославом Дочинцем, а значить, кожна з них не стільки розважає, скільки пропонує поглянути на людей і події під дещо нестандартним кутом зору.
Вид. "Карпатська вежа", 2014
Немає коментарів:
Дописати коментар