Цю класику анлглійської не тільки літератури, а й гумору я вже колись читала. Але тоді, схоже, щось десь пішло не так, й у пам’яті, окрім сцени, де дядько вішає картину, нічого практично не лишилося. Тому, продовжуючи вправлятися у читанні класики мовою оригіналу, вирішила зробити ще один підхід. Й він виявився ой яким успішним! Бо я зазвичай змушую свої мізки вмикатися дорогою на роботу. Й отих декілька сторінок, прочитаних у метро, не лише сприяли вивченню з десятка нових слів, а й спонукали поусміхатися (часом й уголос) та зарядитися позитивчиком.
Переповідати усім відому фабулу — зайве. Розкажу про те, на що мимохіть звертала увагу. Це, по-перше, певні історичні та культорологічні відомості про міста й містечка Британії, повз які пропливають герої. По-друге, стиль життя тих людей того часу в тій країні. По-третє, авторське милування природою, описи ріки, дерев, того, як це все впливає на настрій різних за темпераментом людей. Ну й по-четверте, неперевершений британський гумор, отой, коли йдеться про серйозні речі, про котрі говориться серйозним тоном, при цьому спілкуються серйозні люди, а тобі смішно аж до гикавки...
А ще я зрозуміла, що мало читаю гумористичної літератури і мені практично нічого сказати по темі. Що порадили б почитати?
Немає коментарів:
Дописати коментар