Останнім часом читаю надто багато сучасної літератури і за класичну беруся з певною осторогою — боюся, що буде нудно, незрозуміло, неактуально, ще якось... Тому й один із найвідоміших романів Чарльза Діккенса "висів" у моєму рідері кілька років. І таки дочекався свого — мого прочитання цієї епопеї)) Зізнаюся: воно виявилося дуже вчасним, бо я зуміла зануритися у книгу практично з головою і таким чином відсторонилася від реального життя, що дало можливість змінити своє ставлення до деяких речей...
Але ж я не про себе, а про роман розповідати зібралася)) Отож, протягом двох томів Девід Копперфілд розповідає читачеві про своє життя, починаючи від моменту народження. Звісно, він його не пам’ятає, проте письменницька уява дозволяє змалювати ту ніч так яскраво, що сумніватися у тому, чи точно так відбувалися події, навіть не спадає на думку.
Надто мелодраматичний і сентиментальний початок роману мене навіть насторожив, бо не люблю суцільних сліз та стогонів (навіть якщо для цього у героїв є всі причини). Останнім часом мені від книг хочеться заряджатися позитивом, і Діккенс, ніби відчувши таку потребу (не тільки мою, підозрюю), потроху почав розбавляти меланхолію оптимізмом, а потім — і неймовірним британським гумором, порівняти який навіть не маю з чим. Дуже тішила бабуся героя міс Бетсі Тротвуд (хто дивився "Аббатство Даунтон", той мене зрозуміє, якщо я нагадаю про стару графиню). Дух перехоплювало від образу Вілкінса Мікобера, якому зрештою "щастя посміхнулося", та його дружини, котра "ніколи не покине містера Мікобера". А сватання візника до няньки Пеготті — це ж просто зразок британської стриманості! А сімейство рибалки містера Пеготті, його відданість прийомним дітям і заслужене, хоча й затьмарене втратами, щастя! А хіба можна пропустити колоритно змальований образ Урії Гіпа — падлюки вищого гатунку. Такі зазвичай завжди випливають нагору й підкорюють порядних людей. І хоча в романі Гіп поплатився за свої махінації, проте Діккенс наприкінці твору дав однозначно зрозуміти, що то було швидше винятком, ніж правилом.
Який же роман без романтичних історій? І тут їх — кілька, на будь-який смак. До вподоби трагізм та мелодрама? Тоді вас захопить історія кохання багатія Джеймса Стірфорта та бідної красуні Емілі. Любите гепі-енд? Тоді історія Томмі Треддлса та Софі саме для вас. Сам же Девід Копперфілд протягом роману встиг одружитися аж двічі (перепрошую за спойлер).
Переглянула свій відгук і зрозуміла, що він — унікальний, бо зазвичай я не називаю імен навіть головних героїв книг. А тут хочеться переписати всіх, щоб не забути, щоб пригадувати, щоб переживати знову емоції, яким обдарувала мене ця книга. Хоча для оновлення пам’яті можна переглядати кіно, адже роман було екранізовано 14 разів, у тому числі знято й мультсеріал за його мотивами. Вперше німий ще фільм було випущено 1911 року, остання версія екранізації побачила світ 2000-го, а ще в одній роль Копперфілда зіграв "Гаррі Поттер" — Деніел Реддкліф. Тож роботи по візуалізації героїв, які справді стали і для мене улюбленими, — непочатий край)))
І трохи про український переклад. У 1937 році українською книга побачила світ у перекладі Юрія Корецького, пізніше, у 1948 вийшоло ще одне україномовне видання у Німеччині. Сучасних видань українською немає. А шкода!
***
"... тот, кто имеет все основания верить в себя, никогда не должен чваниться, если хочет, чтобы в него уверовали другие".
"Мы говорим о тирании слов, но нам нравится также тиранствовать над ними; мы любим, чтобы, по важным поводам, нам служил слишком большой штат слов, мы считаем, что это придает нам значительность и звучит прекрасно. И подобно тому, как нас не занимает в торжественных случаях качество ливрей на наших лакеях, – лишь бы они были красивы и было их много, – так и качество, а равно и уместность наших слов – дело второстепенное, лишь бы парад их был внушителен. Подобно тому также, как большое количество ливрейной прислуги приносит человеку много хлопот, а большое количество рабов восстает против своего хозяина, так, мне думается, некий народ испытывает великие затруднения, а испытает еще больше, сохраняя слишком многочисленную свиту слов".
"... несбывшееся нередко является для нас, по своим последствиям, такой же реальностью, как и то, что свершилось".
"Он был не из тех, кто только надеется, но ничего не делает. Всю свою жизнь он привык действовать, и хорошо знал, что, надеясь на помощь других, он должен вместе с тем помогать себе сам".
"Я достаточно хорошо знаком с закулисной стороной политической жизни, чтобы знать ей настоящую цену. У меня нет веры в политику, и никогда мне не быть обращенным".
"За какое бы дело я ни брался, я положил за правило тратить на него как можно больше сил. Я стал, в подлинном смысле слова, жертвой самого себя".
"Но она поступила так же, как все они поступают, – взяла себе мужа. А муж поступил тоже так, как все они поступают, – сделал ее несчастной".
"... то, что я знал, отдаляло меня от моих товарищей куда больше, чем то, чего я не знал".
***
"... тот, кто имеет все основания верить в себя, никогда не должен чваниться, если хочет, чтобы в него уверовали другие".
"Мы говорим о тирании слов, но нам нравится также тиранствовать над ними; мы любим, чтобы, по важным поводам, нам служил слишком большой штат слов, мы считаем, что это придает нам значительность и звучит прекрасно. И подобно тому, как нас не занимает в торжественных случаях качество ливрей на наших лакеях, – лишь бы они были красивы и было их много, – так и качество, а равно и уместность наших слов – дело второстепенное, лишь бы парад их был внушителен. Подобно тому также, как большое количество ливрейной прислуги приносит человеку много хлопот, а большое количество рабов восстает против своего хозяина, так, мне думается, некий народ испытывает великие затруднения, а испытает еще больше, сохраняя слишком многочисленную свиту слов".
"... несбывшееся нередко является для нас, по своим последствиям, такой же реальностью, как и то, что свершилось".
"Он был не из тех, кто только надеется, но ничего не делает. Всю свою жизнь он привык действовать, и хорошо знал, что, надеясь на помощь других, он должен вместе с тем помогать себе сам".
"Я достаточно хорошо знаком с закулисной стороной политической жизни, чтобы знать ей настоящую цену. У меня нет веры в политику, и никогда мне не быть обращенным".
"За какое бы дело я ни брался, я положил за правило тратить на него как можно больше сил. Я стал, в подлинном смысле слова, жертвой самого себя".
"Но она поступила так же, как все они поступают, – взяла себе мужа. А муж поступил тоже так, как все они поступают, – сделал ее несчастной".
"... то, что я знал, отдаляло меня от моих товарищей куда больше, чем то, чего я не знал".
Немає коментарів:
Дописати коментар