"Акваріум" — друга книга Олексія Чупи, яка потрапила мені до рук. Першою була "10 слів про Вітчизну. І стільки ж про любов", читаючи яку я мимохіть відзначила об’єктивне і чесне сприйняття автором українців як нації і громадян — без надмірного замилування чи знецінення. Цей же роман-антиутопія тільки підтвердив моє тодішнє враження.
Книга про нас — у різних сенсах цього слова. Про нас на Майдані (точніше, на Майданах, бо у романі згадується їх кілька), про нас на кухнях, про нас біля влади і про нас у великому акваріумі під назвою "країна Україна".
Головних героїв тут двоє: наратор, що розповідає історію про те, як він слухає випадково куплену касету, і голос із касети — чоловік-дослідник-маніяк (я б так його назвала), що розповідає свою історію. Відповідно, історій теж дві — реальна й фантастично-утопічна. Але Олексій Чупа їх поєднує так, що читач починає розуміти: насправді історія одна, просто трошки різними є розміри й межі акваріума, у якому вариться суспільство, народжуються й існують людці, з’являються та гинуть лідери, яким обов’язково хтось управляє, а часом просто грається, яке потребує ідола чи кумира, щоб поклонятися йому, щоб ненавидіти і щоб вимагати чогось, і яке зрештою деградує й зникає. Чи ж не ми готові підставити свої плечі й скласти голови та життя, аби хтось сміливий та сильний зміг зробити те, на що більшість не здатна? І чи ж не ми в разі його невдачі швидко забуваємо того, кого вчора носили на руках? Чи не ми ненавидимо руку, що нас годує, за те, що залежимо від того годування? І чи не ми вимагаємо при цьому продовжувати годувати нас, бо ж самі не здатні здобути харчів? І хто ж, як не ми, прагне вирватися за межі свого акваріума тільки для того, щоб бути не тут, не розуміючи, що ж робитиме там, в іншому світі?
Таких питань автор ставить багато. На деякі відповідає сам, з приводу інших розмірковують його герої, ще якісь залишаються для читача. А крім того, у читача ще залишається враження хорошої, глибокої, гарно написаної книги.
Вид. "Віват", 2015
Немає коментарів:
Дописати коментар