Тракай/Trakai. Ч. 2. Фортеця-замок на острові.

Візитівкою Тракаю є, втім, не стільки караїми, про яких я розповідала, скільки фортеця-замок на острові - єдиний острівний замок, що зберігся у Східній Європі. Розташовано його посеред озера Гальве (Голова). Веде до фортеці міст, точніше, два - вони сполучають берег із замком через маленький острівець.

Вигляд замок має неперевершений, а  враження від нього - неймовірні: дух просто перехоплює, здається, що ти потрапив у казку (не знаю, як ви, а я їх у дитинстві прочитала стільки, що казкові місця впізнаю безпомилково)))

У казковому замку мають жити, звісно, принци й королі. Щодо короля, то тут ми стикаємося з одним із історичних парадоксів: Великий князь Вітовт, чиєю резиденцією й був Тракайський замок, так і не дочекався корони, обіцяної імператором Священної Римської імперії Сигізмундом І Люксембургом, який проголосив його королем «Литовського королівства». Князь помер без корони у стінах цієї фортеці у 1430 році. Освячену корону не встигли довезти до Тракайського замку, бо її перехопила польська шляхта. Але це - окрема історія, а от те, що замок належав некоронованому королеві - факт.

Фотрецю почав будувати батько нашого некоронованого короля Кейстут у другій половині 14-го століття. Вітовт уже пізніше добудовував фортецю й спорудив донжон - вежу-житло для себе, що, власне, й перетворило укріплення на замок. Донжон мав шість поверхів, захисний рів, підйомні ворота, внутрішній двір, каплицю, житлові приміщення й велику залу для прийомів. (На фото донжон - ліворуч.)

Потім будо укріплено зовнішні стіни замку, але після Грюнвальдської битви він перетворився виключно на резиденцію Вітовта: з фресками, гобеленами, іншими розкошами. Потім тут зробили в'язницю. А під час війни з Московією у 17-му столітті фортецю було зруйновано й вона занепала: цеглу та каміння розбирали для своїх потреб міщани, й замок майже зник. Але якось комусь із поляків у голову прийшла думка відновити фортецю. Думка ця виношувалася майже сто років. Роботи ж тривали кілька десятиліть протягом 20-го століття, і тепер тут - краса й натовпи захоплених різномовних туристів. Тут же, у великій залі, яка славиться своєю акустикою, проводяться різні концерти. Шкода, що нічого не вдалося послухати. Зате вийшло подивитися: й кам'яну залу, й різьблені трони, й старезні гобелени.

У замку нині розміщено історичний музей - понад двадцять залів старовинностей. У донжоні зібрано експонати, котрі стосуються часів Вітовта. Ось він і сам, красень.

Кольчуги, лати, середньовічна зброя теж вражають. Мене особисто - розміром, бо всі оті речі, а особливо шкіряний чобіток десь 35-го розміру не налізли б мені й на носа)) Дрібнуваті лицарі в ті часи були)))

Від чого очі загорілися й руки зачесалися, то це - від численних скарбів, знайдених під час розкопок: от у цих горщиках і лежали в землі монети.

 Не могла я пройти спокійно повз книги. Хто їх читав? Про що думав? Що відчував?

 З дитинства люблю інсталяції. Тут - караїми й княжі радники.

Сучасні електронні штукенції теж знайшли місце в стінах музею. Оцей дядько на портреті - тривимірне стереозображення, яке повертає голову, слідкуючи за тобою, при цьому змінюється вираз його очей та обличчя. Син був у захваті. А електронний гід розказує про історію фортеці та про етапи її відновлення кількома мовами.

У музейних залах, розташованих в основній фортеці, зібрані експонати, котрі ілюструють блжчу до нас історію - 18 - 19-ті сторіччя. Варто віздначити гарну організацію туристичних потоків: таблички зі стрілочками спрямовують людей у потрібному напрямку, тож штовханини, попри наповненість музею відвідувачами, вдалося уникнути.

Мисливська зала була обладнана грандіозною піччю: отой чан у кутку вміщав у себе літрів зо двісті. Хоч і дрібні були лицарі, але попоїсти, видно, любили)))

Не підозрювала я ніколи, що куріння тютюну може бути мистецтвом. Ні, я не про випускання диму кільцями, а про люльки, які дбайливо зібрані в музеї. Кістяні, з морської піни (хоча камінь із такою романтичною назвою виявився звичайним мінералом), дерев'яні (особливо вишневого дерева, яке тепле й запашне навіть лише на вигляд), фарфорові - ліплені й розписані цілими картинами, металеві - просто похідні монстри-бульбуратори якісь... Очі розбігалися!

Очі не могли зібратися докупи й у залі з печатками. Так шкода, що нині немає моди на особисті печатки! Це ж такий шанс показати свій смак, а то й просто випендритися! А печатки - тож не мобілки, які в усіх - однакові, то ж - штучна робота: з дорогоцінних й напівдорогоцінних каменів, мармуру, скла, металу, кості...

 

Чайнички з підігрівом не нині вигадані, до речі))

А як вам нічний горщик? Чайникові за красою не поступається, еге ж? І тазик із глечиком для вмивання до горщика в комплекті.

Оце дзеркальце з підсвіткю - розміром із долоню. Але ж зручно в ньому сережки вдягати, певно, було. 

Бісер на оцих сумочках настільки дрібний, що його розрізнити у вишивці важко, не те, що взяти в пальці й вишити таку красу!

До залу із сакральними експонатами я нині вас не запрошую - дочекайтеся екскурсії ще однією Тракайською фортецею - на півострові. Ага, й така є, й не менш цікава за острівну)))

От куди нам не вдалося потрапити, то це - до Ужтракісу. Це щось на зразок нашого Софіївського парку, що в Умані. Маєток графа Юзефа Тишкевича, споруджений у 19-му сторіччі, біля нього - парк, прикрашений ставками, мостами, скульптурами. Здається, маєток - на сусідньому острові, але от містка до нього не знайшлося. Зазирнути вдалося лише одним оком, і то - оком об'єктива.