Чи не вперше глибоко відчула радянськість своєї освіти. Ні, я не така давня, як ви могли б подумати)) Але навіть за часів незалежності курс історії України в гуманітарному вузі мені не розказав того, що розповів Шклар у "Чорному воронові" та "Марусі". Якщо зважити на те, що автор прискіпливо вивчає документи, свідчення, історичні факти й усі події, викладені в книзі, є підтвердженими, то кращого "підручника", ніж подібні книги, годі й шукати.
Кого б я хотіла знайти, то це - Марусю. Чогось так зачепив мене її образ - легендарний, бо так схотілося людям, і разом із тим реальний, бо ж так теж хочуть люди, та й родичі ж є, - що просто хоч бери, та й іди шукай-гукай вітра в полі, чи то пак, Марусю в цих наших закордонах. Ех, якби ж то насправді все було так просто...
Звитяжні походи, глибокі розчарування, відданість і зрада, кохання й вірність - у книзі, окрім історії, є багато такого, що захоплює й увагу, й емоції читача. Говорити про рівень письменника Шкляра не буду, бо то - зайве. Скажу лише, що відчувала річкову прохолоду й гарячі тіла закоханих, холодний туман й самотність Марусі, Мирона. тремтіння від азарту в бою, та біль від втрат... Отаку можливість переживати разом із героями ціную в хороших книгах чи не понад усе.
Ще про одне скажу. Коли взяла до рук видання, мене чогось зачепив отой підзаголовок: "Національнпий бестселер". Ну, думаю, щось дуже випендрювально воно звучить, особливо поєднання оцих двох понять: "національний" та "бестселер". Тож бо не автор і не видавництво мають вирішувати, буде книга бестселером чи ні. А про національність взагалі мовчу. Але, знаєте, ця книга має стати й тим, й іншим. Бо, по-перше, вона того насправді варта, а, по-друге, чому б і такими підказками не спонукати читача братися за читання книг, які здатні внести вклад у відновлення того, що десятками років руйнувалося в нас: української національної свідомості.
Немає коментарів:
Дописати коментар