Нодар Думбадзе "Я, бабуся, Іліко та Іларіон"/

Класика літератури - то завжди хороші книги, перевірені часом. Рідко розчаровуюся, беручи до рук щось читане-перечитане тисячами чи й мільйонами читачів й видане-перевидане різними мовами й безліч разів.
Ця книга не стала винятком. Колоритна, із соковитою мовою, смаком грузинської кухні, ароматом виноградного вина і переповнена любов'ю, вона не лише захопила, а просто перенесла в те невеличке грузинське село середини минулого століття, де живуть герої, зазначені в заголовку. Невеликі оповідання, з яких складається повість, - ніби й окремі твори, але разом створюють цілісну картину життя одного грузинського хлопчика, потім - юнака, який попри всі свої недоліки, у яких щиро зізнається, лишається люблячим внуком, другом і вірним коханим.
Не можу не відзначити й апетиту, який викликала книга. Не того особливого, читацького апетиту, який практично не вгамовується, а звичайного, кулінарного, викликаного й назвами грузинських страв, й описом того, як їх споживають герої. Не стрималася, й напекла мчаді, розвідавши рецепт у подруги-грузинки. Смачно вийшло!
І ще про смачне - мову. Оригінал, звісно, оцінювати не візьмуся, а от переклад українською Олекси Синиченка ну дуууже смачний! Тож - смакуйте на здоров'я!