Василь Барка "Жовтий князь"

З важким серцем бралася перечитувати цю нетривіальну книгу. Нетривіальну не стільки тематикою, бо є у нас твори і Євгена Гуцала, і такого ж емігранта Тодося Осьмачки, й інших, більш сучасних авторів, які пишуть про Голодомор. Роман нетривіальний перш за все надконцентрацією людського болю, страждань, смертей і гіркої, страшної правди, усвідомити яку все ще, попри всю доступну нині інформацію, неможливо з точки зору здорового глузду і нормальної людської психіки. Але ця наша неможливість не відмінює того, що було – мільйонів загиблих лютою жорстокою смертю. І ніщо не відмінить – ані відкриття архівів, ані історичні дослідження, ані покаяння винних (якщо воно, звісно, буде).

Багато писати про подібні книги не можна – що б не сказала, відчувається якась поверховість, неможливість передати суті відчутого. Лише повторю вже раніше висловлену думку про потребу перечитувати деякі книги, щоб переосмислювати і те, що в них, і те, що у нас. Ще зауважу, що текст "Жовтого князя" дуже складний для шкільної програми. Я саме про текст говорю, а не про тематику. Навіть в університеті свого часу Барка мені давався досить важко. Що казати про школярів? Звісно, "не Гаррі Поттером єдиним", як зауважують прихильники наявності цього твору у шкільній програмі (бо його то викидали з неї, то повертали – що на сьогодні, точно навіть не знаю), але "інформувати дітей про Голодомор" (знову ж цитую) варто було б трошки по-іншому, як на мене.

Вид. "Фоліо", 2009