03.10.16

Амелі Нотомб "Синя борода"/Amélie Nothomb - Barbe bleue

Після першого знайомства з творчістю цієї ексцентричної (судячи і з зовнішності, і зі стилю письма) бельгійської авторки, яким для мене став роман "Гігієна вбивці", і від наступних її книг очікувала такого ж захоплення. Але "Синя борода" виявилась значно слабшою і за емоційним, і за детективним наповненням. Хоча, втім, це не звадило отримати задоволення від специфічних нотомбівських – філософсько-дискусійних – діалогів і багато про що замислитися...

Наприклад, про вплив кольорів на сприймання людей і не тільки. Чомусь колір вважається якоюсь другорядною ознакою, яка або є – і добре, або ж немає (чи не помічається) – і це також не зле. Але ж людину у червоному (як я сьогодні на роботі, наприклад)))) ми мимохіть сприймаємо зовсім не так, як у жовтому (я ж, але учора вдома))). Чи навіть самі себе змінюємо посередництвом кольорів (та й музики, літератури, театру) – свідомо чи несвідомо.

Або ж про потребу/можливість жити окремо від суспільства. Це розкіш чи збочення? І чому те, що сам відлюдник може вважати розкішшю, оточення сприймає як збочення?

Чи ж про любов, котра зла... і далі за текстом. Чому ми таку важливу властивість нашої душі/серця/розуму не можемо контролювати? Ніяк і нічим! (А хто скаже, що може, очевидно ж збреше)))


До речі, про ексцентричність: на обкладинці книги (і не лише цієї) – не просто ілюстрація, а портрет авторки в капелюшку, які вона дуже полюбляє.

Немає коментарів:

Дописати коментар