Чотири жінки. Чотири долі. Всі такі різні. І всі такі нещасні. Певно,
через оту тотальну нещасність усіх, без винятку, героїв книги й саму
книгу не сприйняла позитивно. Так, є проблиски поміченого авторкою щастя
в усіх згаданих жінок, але - лише проблиски, отакі собі промені світла,
покликані зробити темряву іще темнішою, й нічого більше.
Воно, звісно, важко бути щасливим тотально, коли то грошей катма, то коханого немає поруч, то й гроші є, й коханий є - але не такий, як треба, то діток хочеться, то - вже не хочеться, то - ще щось таке дрібне нібито, але от заважає радіти життю і все тут. Мені, чесно кажучи, хотілося хоча б якогось натяку на оте: кожен сам коваль свого щастя і подивіться на результат роботи - побачити)) Не побачила. Натомість навалилося якесь отаке: скільки не бийся, не старайся, все одно наша жіноча доленька така нещаслива, ойойой))
Але, втім, як точно змальоване авторкою село! Точніше, оті штрихи, які й роблять село не просто адміністративною одиницею, а - своєрідно організованим суспільством із своїми законами, правилами, традиціями... Згадалося дитинство, купа сусідів й не сусідів, купа історій й історійок, які теж аж просяться на папір... Нехай іще попросяться)))
Немає коментарів:
Дописати коментар