Ця книга дещо відрізняється від попередніх історій про Чарівну країну. Хоча б тим, що тут присутні... інопланетяни. А ще я в цьому романі побачила стільки зовсім неочікуваних алюзій! Скажімо, історія підкорення менвітами арзаків (це два народи з іншої планети) нагадала мені дещо дуже важливе для нас сьогоднішніх. Особливо в розрізі мовного питання: менвіти насамперед забрали в талановитих і працелюбних арзаків мову, спочатку змусивши вивчити свою — цебто панівного класу, а потім заборонивши користуватися рідною й перетворивши таким чином іншу расу на безмовних і слухняних рабів. Вам ця історійка нічого не нагадує?
А далі, втім, усе досить шаблонно: мешканці Чарівної країни, об’єднавши зусилля й заручившись підтримкою дітлахів із Канзасу, зуміли перемогти загарбників. Однак вони також зуміли відсіяти зерно від полови, тобто зрозуміти, що в нібито єдиній команді зорельота, який прилетів із космосу, насправді нема єдності. Тобто в будь-якій ворожій армії є "погані" й "хороші", котрим потрібен шанс, аби зрозуміти та проявити свою хорошість. Утім, для цього потрібне насамперед бажання (чи то пак потреба) чинити по совісті, а не так, як накажуть...
І ще про одне хотілося б поговорити. Багато разів у відповідь на мої відгуки про цю серію книг Олександра Волкова чула , що він — звичайний плагіатор, який поцупив "Чарівника країни Оз", й нічого його читати та ще й хвалити при цьому. Однак ніхто з тих, хто робить такі закиди, не читав інших книг, написаних безпосередньо Волковим. Проте давати негативну оцінку всьому творчому доробку автора це незнання чомусь не заважає... То от собі думаю: якби жителі Чарівної країни чинили б так само, то позбавилися б і від менвітів, і від арзаків. Але ні — книжкові герої часто бувають мудрішими за реальних людей. На жаль чи на щастя — ще не визначилася...
Переклад із російської Наталії Сидорової, ілюстрації Ангеліни Канкави, вид. "ВД "Школа", 2017
Немає коментарів:
Дописати коментар