Поліна Жеребцова "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994 - 2004 рр." /Полина Жеребцова - Муравей в стеклянной банке. Чеченские дневники 1994 - 2004 гг.

Я не читала цієї книги, я в ній жила. Я росла разом із дев'ятирічною дівчинкою Поліною, котра почала писати свій щоденник й розповідала в ньому протягом десяти років про те, що тоді відбувалося у Грозному. Я разом із нею закохувалася, розчаровувалась, захоплювалась, вчилася, дружила, боялась... Але найголовніше - я разом із нею пережила війну. Справжню. Страшну. Незрозумілу нікому, крім політиків. Непотрібну нікому. Й досі не закінчену, тому що досі її продовжують переживати жертви, сотні тисяч жертв...

Розповідати про книгу такої сили важко. Хіба що наполегливо, дуже наполегливо радити її читати. Читати всім, незалежно від статі чи віку, від національності чи віросповідання, від політичних та інших поглядів. Читати не лише для того, щоб відчути (не зрозуміти, а саме відчути), що війна, під якими б прапорами й закликами вона не відбувалася, це завжди - Зло. Скорше, читати для того, аби навчитися (або хоча б дізнатися про те, що таке - можливе) залишатися Людиною й Собою за будь-яких обставин. Навіть якщо наколо - війна. Тому що саме те, як ти ставишся до людей, що ти думаєш і чиниш, говорить про тебе як про людину, а не те, чеченець ти чи росіянин, християнин чи мусульманин, багатий чи бідний. Убивали всі: й росіяни, й чечени. Грабували також усі. Обманювали, принижували, знущалися... Але серед них були й ті, котрим байдуже, хто ти за прізвищем-пропискою-грошима, вони лишалися людьми. Шкода лишень, що останні ніколи не опиняються на чолі держави, владних структур, системи... Дуже шкода...

Завдяки цій книзі я багато чого зрозуміла про те, що останній рік відбувається в Донецьку й Луганську, що переживають біженці. Й мені дуже-дуже хочеться вірити, що ми, наша країна - інші, що ми зможемо допомогти їм - нашим полінам із наших грозних...

Вид. "Клуб сімейного дозвілля", 2015