На позір це книга про медичне відкриття. В анотації так і написано: йдеться про мікроглію — крихітні клітини, на які зазвичай не надто зважали медики й біологи. Аж доки не з’ясували, що ці клітини, активуючись для виконання своїх основних завдань: прибирання відмерлих клітин й допомоги імунітету, — можуть значно нашкодити своєму власнику. Психологічні проблеми, когнітивні порушення, автоімунні недуги — часто це все наслідок неправильної роботи клітин мікроглії, які з янголів перетворюється на вбивць.
Однак насправді книга не лише про медицину. Вона про багато дуже й дуже важливих речей, нібито не дотичних до біології, які, проте, впливають на здоров’я кожного з нас. Авторка підіймає багато проблемних питань, які змусили мене подивитися на деякі речі під зовсім іншим кутом, дещо переоцінити, а щось і взагалі викинути з життя (принаймні постаратися це зробити).
Загальновідомо, що до багатьох фізичних хвороб призводять психологічні причини. Однак у нашому суспільстві про це говорити не можна! Чомусь бути хворим фізично — пристойно, а психологічно — ні. Стигматизація психологічного нездужання призводить до того, що про будь-які його прояви, як-от апатію, хронічний стрес, емоційне вигорання, депресивні розлади, люди воліють мовчати. Ліпше приховувати такі проблеми, ніж дозволити іншим вважати тебе ненормальним. Таким чином, ці невеликі спочатку порушення мають серйозні наслідки.
Статистично доведено, що найчастіше від психологічних порушень страждають жінки. Вони настільки зосереджені на тому, аби забезпечити добробут (у тому числі й психологічний) дітей і чоловіка, а часто — й усієї великої родини, що піддають себе надмірному емоційному й стресовому впливу. Відчуття нікчемності, провини від того, що ти не здатна забезпечити свою дитину всім, безсоння — це вже ознаки психологічного розладу. Хто у нас на них зважає? А найгірше те, що такі жінки не дозволяють навіть собі самим визнати: у мене є проблема. То як і хто має нам допомогти, якщо не ми самі? Отож...
Крім того, нині потрібно враховувати тиск соціальних мереж і показово щасливого життя. Це все викликає токсичне отруєння, особливо в підлітків (здебільшого в дівчат — теж статистика). Постійні й наполегливі підказки, як має виглядати тіло, які гендерні ролі мають виконувати дівчата, як чинити в тій чи іншій ситуації, аби тебе любили, поважали й заміж покликали, — це ніщо інше, як психологічне зґвалтування. І його дедалі більшає... Ніхто не відміняв і сексуального домагання — як у реалі, так і у віртуалі. До того ж з усіма стресами дівчата мають впоратися самі — у сучасному суспільстві, як правило, бракує розуміння та підтримки в сім’ї, адже ми всі дуже й дуже зайняті власними проблемами, з якими мусимо впоратися самотужки. Хлопці також, звісно, страждають — соціальні вимоги щодо успішності й маскулінності ніхто не відміняв. Проте їх це зачіпає все-таки менше.
Коротко кажучи (хоча коротко вже не виходить)), оце-от все шалено впливає на фізичне здоров’я. Бо стрес — це адреналін. Адреналін одразу активізує імунітет (а раптом вас вкусить вовк, від якого ви наразі втікаєте, й треба бігом від бактерій, вірусів тощо позбавлятися?). Імунітет своєю чергою робить свою роботу й активізує мікроглію. А вона старанно включається в роботу, знищуючи в тому числі й синапси клітин головного мозку... Здається, коротко все-таки вийшло викласти механізм, описаний в книзі))) А докладніше й науковіше про нейроімунологію ліпше розкаже Донна Джексон Наказава.
У книзі, крім згаданого, йдеться про методи лікування психічних розладів, деменції (хвороби Альцгеймера) посередництвом впливу на мікроглію. Докладно розповідається про методи нейрофітбеку — це коли мозок "тренують" не стресувати, а працювати іншими своїми клітинами (якось так))). Розвінчується усталене твердження про гематоенцефалічний бар’єр: уже доведено, що лімфосудини пропускають у мозок клітини, що відповідають за імунітет. І ще багато всякого-різного цікавого, викладеного доступно й науково водночас.
Переклад із англійської Лесі Бідочко, вид. BookChef, 2020.
Немає коментарів:
Дописати коментар