Грудень далекого 1918 року був сніжний і морозний. А ще — суворий і страшний, бо забрав надто багато життів. Не оминули втрати і родину Турбіних, котра мешкала в Місті на Олексіївському спуску, в будинку №13. Ні-ні, всі лишилися живими, однак кожен із них втратив щось глибинне, потаємне, важливе... Як і Місто, й Україна, і сотні тисяч інших людей...
Сприймати сьогодні "Білу гвардію" можна по-різному. Для мене це, по-перше, прекрасна сімейна історія, а по-друге, глибокий історичний роман. Глибокий не аналізом того, що тоді діялося, а картинками-замальовками, які краще за будь-який аналіз, розлогий історичний екскурс і пошуки причинно-наслідкових зв'язків пояснюють, що тоді відбувалося в Києві.
А відбувалося тоді все й відразу. Гетьман, який мав владу і підтримку німців, утік із Міста. Біла гвардія, втративши керівництво, також мусила розбігтися. Петлюра зі своїм військом підійшов до столиці, а весь цей час скрізь тинялися, провокували й агітували за владу робітників та селян більшовики... А всі інші мусили виживати у засніженому й замороженому Місті, прислухаючись до стрілянини та гарматного ревища і гадаючи, що ж буде далі.
Майстерність Майстра (і це не тавтологія) важно не оцінити і переоцінити (теж не тавтологія))) Текст то йде плавно і розмірено, то починає стрибати, як розірвані думки героя, про якого якраз ідеться, то просто звучить гулом гармат, скрекотанням пострілів чи гомоном юрби. Кожна деталь — на своєму місці, і кожна — важлива. І піч із кахлями, і лампа з абажуром, і вивіска на магазині мадам Анжу, і пам'ятник Богданові Хмельницькому. І кожен герой теж на своєму місці й повідомляє читачеві щось важливе. А от ще почує читач — залежить тільки від нього.
Немає коментарів:
Дописати коментар