Це — тільки друга книга Трумена Капоте, прочитана мною. Однак я, здається, вже спромоглася зрозуміти основну ідею його творчості: заклик бути самим собою, не прикидатися, не грати ролей, не брехати (передусім собі), і тільки тоді отримати право претендувати на відчуття повноцінного щастя.
Такі ж думки вкладені й у чи не найвідоміший твір автора — "Сніданок у Тіффані". Проте на противагу юній дівчині зі "Сніданку..." герої "Трав'яної арфи" (інші варіанти перекладу назви роману: "Лугова арфа", "Голос трави") — зрілі люди, які лише на фінішній прямій життя зрозуміли, що втрачали значну частину себе і що більше так жити не хочуть.
Оповідачем у цій історії виступає юнак — свідок і учасник подій. Його присутність тут геть не випадкова: Капоте таким чином дає йому шанс зрозуміти надважливі речі і провести своє життя інакше, ніж його старша подруга. Загалом же кожен образ цього невеликого твору, навіть епізодичні, на диво глибокий та багатозмістовний. Читач отримує можливість рано чи пізно наткнутися на себе самого в тій чи іншій іпостасі. Впізнає він себе чи ні і які висновки зробить — то вже його клопіт, а не автора, однак шанс змінити життя отримує кожен, хто прочитає цю притчу про свободу та любов.
Оповідачем у цій історії виступає юнак — свідок і учасник подій. Його присутність тут геть не випадкова: Капоте таким чином дає йому шанс зрозуміти надважливі речі і провести своє життя інакше, ніж його старша подруга. Загалом же кожен образ цього невеликого твору, навіть епізодичні, на диво глибокий та багатозмістовний. Читач отримує можливість рано чи пізно наткнутися на себе самого в тій чи іншій іпостасі. Впізнає він себе чи ні і які висновки зробить — то вже його клопіт, а не автора, однак шанс змінити життя отримує кожен, хто прочитає цю притчу про свободу та любов.
Немає коментарів:
Дописати коментар