Цією книгою я мимохіть привертала увагу пасажирів метро та маршруток (бо
ж читаю здебільшого в громадському транспорті). Точніше, не самою
книгою, а страшненькою обкладинкою. І най вибачить мені Гриця Ерде —
авторка колажів-ілюстрацій, однак вони справді, як на мій смак,
страшненькі. А от історія, розказана Катериною Бабкіною, прекрасна!
Соня чимось нагадала мені головну героїню "Сніданку у Тіффані" Трумена Капоте — насамперед талантом бути собою, а не грати ролі, притаманні певному соціальному оточенню та вимогам часу й місця. Саме тому Соня — щаслива, навіть коли нещасна, як би дивно це не звучало. Що може бути ліпшим за вміння повністю віддаватися почуттям, навіть якщо це — страх (не)народити дитину?
Соня схожа на метелика, який живе одним днем. Роль здорового глузду — навіть трьох! — виконують подруги, у кожної з яких — специфічний багаж життєвого досвіду. Однак чужим розумом жити не виходить ні в кого, тож Соня сама проходить, точніше — пропурхує свій шлях. Він виявляється напрочуд заплутаним і довгим. Україна, Польща, Німеччина, Чорногорія, Албанія, Греція, цигани, гомосексуалісти, контрабандисти, мусульмани, мертві євреї, живий чи то батько, чи то коханець, чудеса, ікони, автомобілі, унітази, спогади, сни, сонце, засмага, останній у Європі пелікан — це і ще багато чого прекрасного (бо саме так сприймається цей чуттєвий текст) переживає читач разом із Сонею. Й усе це для того, аби зрозуміти: щастя є, яким би нещастям (так-так, я вже використовувала тут цей оксюморон))) воно не видавалося оточуючим...
Вид. "Фоліо", 2013
Немає коментарів:
Дописати коментар