Мандрівки в часі завжди були моїм слабким місцем. У дитинстві мріяла побачити майбутнє. У підлітковому віці навпаки — минуле, бо якось захопилася професією археолога і цілком серйозно збиралася ним стати. Але ж жодні кістяки та черепки не розкажуть так багато, як побачене своїми очима! То чому б і не вигадати для цього машину часу? Фільми про подорожі в часі ("Гостя з майбутнього", "Назад у майбутнє", "Ефект метелика", "День бабака", "Інтерстеллер", що там іще такого є?) дивлюся досі з відкритим ротом, а про книги взагалі мовчу...
От і цей бестселер — із таких, які читаєш із відкритим ротом і майже повною відстороненістю від реальності (пропущені зупинки є ж ознакою такого стану?). Тим паче, що, окрім власне мандрівок у часі, у ньому є багато чого про стосунки — ну, це видно і з назви твору.
Зізнюся: назва роману мене спочатку спантеличила. До чого тут дружина, якщо головний герой — сам мандрівник? Але в процесі читання все стало на свої місця. Саме вона була тією опорою, стабільною точкою, постійно присуньою у його житті змінною, яка тримала чоловіка при тямі і здоровому глузді. Хоча сама часто балансувала на межі, проте мала не здаватися, бо... Бо такими ми, жінки, вже є))
Відразу попереджу, що ефектом метелика тут і не пахне. Хоча головний герой — той самий мандрівник у часі — і повторює, що змінити в минулому нічого не можна і міняти не можна (даруйте за тавтологію), проте часом відступає від цих правил, і нічого страшного потому не стається. Тож зазирати в майбутнє насправді не так уже й страшно. Страшне інше — не контролювати цих зазирань, мандрівок у часі (і в просторі, до речі, теж), не знати, коли й куди (в обох значеннях) тебе занесе і як надовго. А головне — мати постійну потребу виживати, бо ж опиняєшся ти невідомо де й коли абсолютно... голим.
Книгу раджу читати не тільки прихильникам мандрівок у часі та фантастики загалом, а й тим, кого цікавлять стосунки між подружжям. Бо, як на мене, роман у першу чергу саме про це.
От і цей бестселер — із таких, які читаєш із відкритим ротом і майже повною відстороненістю від реальності (пропущені зупинки є ж ознакою такого стану?). Тим паче, що, окрім власне мандрівок у часі, у ньому є багато чого про стосунки — ну, це видно і з назви твору.
Зізнюся: назва роману мене спочатку спантеличила. До чого тут дружина, якщо головний герой — сам мандрівник? Але в процесі читання все стало на свої місця. Саме вона була тією опорою, стабільною точкою, постійно присуньою у його житті змінною, яка тримала чоловіка при тямі і здоровому глузді. Хоча сама часто балансувала на межі, проте мала не здаватися, бо... Бо такими ми, жінки, вже є))
Відразу попереджу, що ефектом метелика тут і не пахне. Хоча головний герой — той самий мандрівник у часі — і повторює, що змінити в минулому нічого не можна і міняти не можна (даруйте за тавтологію), проте часом відступає від цих правил, і нічого страшного потому не стається. Тож зазирати в майбутнє насправді не так уже й страшно. Страшне інше — не контролювати цих зазирань, мандрівок у часі (і в просторі, до речі, теж), не знати, коли й куди (в обох значеннях) тебе занесе і як надовго. А головне — мати постійну потребу виживати, бо ж опиняєшся ти невідомо де й коли абсолютно... голим.
Книгу раджу читати не тільки прихильникам мандрівок у часі та фантастики загалом, а й тим, кого цікавлять стосунки між подружжям. Бо, як на мене, роман у першу чергу саме про це.
Переклад з англ. Надії Хаєцької, вид. "Клуб сімейного дозвілля", 2016
Немає коментарів:
Дописати коментар