Мішель Уельбек "Карта і територія"/Michel Houellebecq - La Carte et le Territoire

Уельбек належить до авторів, яких я люблю читати і які мене не розчаровують, що вони не написали б. Таких, порівняно з кількістю прочитаних мною книг, досить небагато: Маркес, Теодор Драйзер,  Ремарк, Умберто Еко, Жозе Сарамаго, Макс Фрай, Халлед Хоссейні, фантасти Дяченки, Діна Рубіна...

Уельбека, проте, не можна читати всього підряд, запоєм, бо є загроза, що його депресивність (а всі, прочитані мною, твори автора є такими) накриє читача з головою, й  повернутися до реального життя буде надто важко. А от дозовано - по роману в рік - його не лише варто, а й треба читати, щоб зрозуміти багато чого про людей.

"Карта і територія" розповідає про митців і їхні дивацтва. Якось поміж рядків ненав'язливо прочитується постулат про те, що справжні митці - завжди диваки, бо дозволити собі бути таким паралельно означає дозволити собі бути творцем. Текстів, фотографій чи живопису - неважливо. Той, хто навертається до так званого "нормального" життя, втрачає дар творення. Це чітко видно на протиставленні головного героя - художника-дивака і його батька - успішного архітектора. Щоб стати таким, батько мав відректися від себе творця. Обоє, зрештою, помирають від однієї хвороби. Але один помирає щасливим творцем, інший - нещасною нормальною людиною.

У романі автор знайомить читача із собою. Так-так, одним із героїв книги є письменник Мішель Уельбек (втім, іще багато сучасних французьких відомих митців також). Впускаючи читача в своє життя, автор раптово... вбиває себе. Точніше, свого героя, причому, настільки жахливим чином, від якого навіть досвідчених поліцейських вивертає. А роман з розміреної оповіді про внутрішнє (і трошки зовнішнього) життя художника перетворюється на... детектив.

Фінал книги символічний: все гине, гниє, щезає - люди, їх фото, пам'ять про них, речі, зроблені їхніми руками. Лишається лише Природа в первозданному рослинному вигляді, в постійному вмиранні й народженні, в силі трав і дерев, які панували б на планеті, якби з ними не боролися люди й машини...