15.11.16

Жозе Сарамаго "Перерви у смерті"/José Saramago - As Intermitências da Morte

У творчість Жозе Сарамаго я закохалася з першої книги. Звичайно, це була "Сліпота". Потім я втратила дар мови й на багато речей поглянула по-іншому, прочитавши "Євангеліє від Ісуса Христа". Потім дещо розчарувалася в авторові – винен у цьому останній роман Нобелівського лауреата "Каїн". Згодом повернулася до нього і взялася за "[Про]зріння" – цікаво було відстежити подальшу долю героїв "Сліпоти" – і знову зачарувалася неперевершеним умінням Сарамаго переплести в одне цілу купу проблем різного гатунку. "Той, що підянявся із землі" знову занурив мене у прірву безвиході – може, тому й зробила таку довгу перерву у читанні романів цього неперевершеного майстра слова. А після перерви в читанні  взялася за "Перерви у смерті"...
 
Отож, про цю книгу. Ну... Вона така... Така... сарамагівська – бо інакше її й охарактеризувати важко. Оті всі суцільні абзаци-переплетення слів автора і ремарок героїв – без відділення одних вд інших відповідними пунктуаційними знаками. Ота гра слів, їх звучання, форм, значень, смислів... Оті головні ідеї твору, які повсякчас змінюються, нівелюються наступними, стають другорядними, бо на постійно виникають ще головніші. Та фантастичність, ірреальність подій, перенесена в буденність так майстерно, що й сприймається відповідно – як нормальне явище.

Перелічувати особливості письма Сарамаго можна довго. Проте жодну з них я не можу назвати найголовнішою, окрім хіба що задоволення, котре отримую від занурення у його тексти. А ще він, як ніхто, вміє зачепити у мені щось таке глибинне, потаємне, я сказала б, первісне, від чого світ постає в дещо інших барвах. Навіть смерть перетворюється на жінку, котра хоче тепла й любові. Як і всі ми, втім...

Немає коментарів:

Дописати коментар