Якщо коротко, то книга - про пошуки себе сильною яскравою особистістю. Скажете, навіщо такій шукати себе? А отут я й зможу посперечатися: найчастіше саме тим, які, здавалося б, є самодостатніми, й не сидиться спокійно, й тиняються вони закапелками власної душі, й змінюють життя своє і тих, кому пощастило (чи й "пощастило") опинитися поруч, і не знають спокою самі й іншим його не дають.
Таким мені сприйнявся головний герой роману. Звісно, цікавою була й тема, винесена письменником на перший план: намагання окремо взятим лікарем здолати цитадель бюрократії та зручного традиціоналізму, на яку перетворилася медична система Великобританії 20-их років минулого століття (хоча хто візьметься стверджувати, що зараз чи де-інде вона - інакша?). Але якщо головним відчуттям, яке охоплювало мене в першій половині роману, було відчуття несправедливості щодо ставлення системи до людини, то невдовзі я захлиналася від тієї ж несправедливості, але іншого гатунку - ставлення героя до інших людей і до дружини насамперед. Бо ж несправедливо прикривати своє бажання мати гроші нібито бажанням дружити жити заможно. Несправедливо робити її співучасницею нехай і досить безневинного, але все-таки злочину по збиранню грошей із пацієнтів. І вже зовсім несправедливо перетворювати кохану (навіть не колись, а завжди) жінку на домогосподарку й заводити коханку - для бізнесу й для статусу.
На щастя (маю на увазі своє щастя читача), герой зрештою прозрів. Щоправда, для цього хтось мав померти і зробив це. Прозріли і певні гвинтики в системі, й цитадель дала тріщину. У головного героя з'явилися перспективи зробити те "щось", що він збирався здійснити в молодості. У інших - отримати набагато більше, ніж вони сподівалися.
Можна було б сказати, що за все те, що лікар зробив, йому довелося дорого заплатити, але я схильна вважати, що його найбільша втрата була звичайною випадковістю. Хоча... Хто там говорив, що випадковостей не буває?
Немає коментарів:
Дописати коментар