Черговий бестселер від Роальда Дала мене неочікувано вразив. Ні, не неймовірністю історії — до сюжетних перепідвипідвертів автора я призвичаїлася. Мене вразила холоднокровність дитини у плануванні помсти батькові. А сина зачепила за живе байдужість, із якою батьки віддали доньку вчительці, фактично покинувши її.
Так-так, розумію: про що тут говорити після того, як директорка школи жбурляла дітей аж за огорожу, попередньо розкрутивши їх, мов молот для метання, за волосся, й діти після цього нормально почувалися))) І після того як Матильда навчилася рухати речі очима. Тобто насправді правди в книзі нема, це така собі казочка, від якої, втім, у мене лишився дивний присмак.
...Покопирсавшись у собі, я зрозуміла: це все галоп нашого життя, який не дає змоги приділяти дітям стальки часу, скільки вони потребують. Мимохіть дивлюся на сина й міркую: чи не почувається він часом такою собі покинутою сам на сам зі своїми інтересами й захопленнями Матильдою? Н-ні, я в курсі того, скільки світів у майнкрафті і якого рівня досяг син у пікселі))) Я знаю його друзів і тих, хто його дратує. Я досі читаю йому книги вголос перед сном і не лише (а враховуючи карантин і відсутність дороги до офісу, а відтак часу на читання своїх книг останнім часом це — практично вся моя література)))). Однак якесь дивне відчуття провини ця Матильда в мене все-таки викликала...
Немає коментарів:
Дописати коментар