Трапляються у житті книги, які переносять мене в інше місце, інший час,
інше життя. Такі твори до рук потрапляють нечасто і від цього стають
особливо цінними. Роману "Плач до небес" вдалося вчинити зі мною дещо
більше: не лише перенести до Венеції та Неаполя 18-го сторіччя, надати
можливість пережити неймовірні події, і й переселити (тимчасово, звісно)
в інше тіло й іншу душу. Ні, я не перебільшую: Енн Райс дійсно
спромоглася так тонко й точно описати думки, почуття й відчуття
головного героя - співака-кастрата, що мимохіть девелося все переживати
разом із ним, з раннього дитинства і до зрілості. І любов до матері, а
потім - й до батька: венеціанського патриція, хранителя старовинної
династії. І любов-ненависть до справжнього батька. Й страхіття того, що з
ним зробили. І внутрішню боротьбу людини, життя котрої повністю
змінилося, але від цього не перестало бути його життям - єдиним, яке
слід прожити гідно. Я переживала разом із Тоніо всі болі, всі осяяння,
перемоги й радості, страх і приниження. Я любила й вірила,
розчаровувалася й сумнівалась, жадала помсти й прагнули простити. І
разом із книгою, з її героями зрозуміла: життя у нас - одне, й проживати
його потрібно не колись і не десь, а тут і зараз...
Немає коментарів:
Дописати коментар