Маркіян Камиш "Сєра"

Маркіян Камиш мені давно імпонує як цікавий ФБ-френд, сталкер-романтик і людина, яка любить моє рідне покинуте Полісся чи не більше за мене саму. Давно хотіла прочитати щось із його книг про Зону, але все ніяк руки не доходили, а ноги не добиралися до місця, де ці книги можна придбати. Тож випадково наткнувшись у його блозі на файл із "Сєрою", подумала: ну хоч щось і хоч так...

Так от: я вдячна випадку за оту випадковість, а автору - за справді чудовий зразок сучасної української літератури! І ще висловлюю прикрість з того, що цієї книги, наскільки я зрозуміла, в книгарнях не знайти, бо вийшла вона самвидавом в невеликому накладі, а читати її нахабно рекомендую. Чому? Спробую пояснити.

По-перше, у ній розповідається про суть лохотронів, серед яких ми живемо. Чи то релігійний проект, чи політичний, чи соціальний - усі вони (ну ок, буду оптимісткою - 99% із них) призначені для чийогось збагачення насамперед, а вже потім - для досягнення інших задекларованих, здебільшого, звісно, благородних, цілей. 

По-друге, у ній підіймається проблема пошуку національної української ідеї. Не лякайтеся, це лише звучить так по-тівішному, але насправді вона - є, і така ж гостра, на жаль, як і чотири роки тому. Герої повісті щиро її шукали. І таки нібито знайшли - нехай і штучну, і за вуха притягнуту, і липову - але підходящу людям. Але, як і все "підходяще людям", їхню ідею зарубали й закопали. Ну навіщо нам те, що може об'єднати націю? 

По-третє, у книзі такі ліси, таке Полісся, таке характерне провінційне життя і така романтика Зони, що часом я просто опинялася вдома, чула звуки і запахи, жила там і тоді...

А по-четверте, написано все це талановито. Дуже талановито. Герої живісінькі, мова - така ж (навіть матюки тут - абсолютно органічні), стиль - легкий, а перехід від гумору до лірики й навпаки, який викликає точнісінко таку емоційну гойдалку, яку я люблю, - ознака неабиякого літературного хисту.

Браво! Давно не отримувала такого кайфу від вперше взятої до рук книги нового для мене автора.