Якось, гуляючи Старим містом, в одному з мальовничих вільнюських сквериків натрапили на пам'ятник нашому Кобзареві. Стрімкий юнак у вишиванці зовсім не схожий на звичного нам монументального вусаня. Таким він приїхав до Вільно у 1828 році, таким же й полишив це місто через два роки. Таким його побачив і зобразив скульптор Віталій Андріанов. Пам'ятник було встановлено у вересні 2011 року.
Разом із родиною панів Енгельгардтів Тарас жив у будинку на вулиці Піліс. Нині на ньому - меморіальна дошка в пам'ять про це. А неполадік є вулиця Тараса Шевченка.
Ще одна меморіальна дошка зі словами одного з Шевченкових віршів розташована на будівлі історичного факультету Вільнюського університету. Тут Шевченко, за домовленістю пані Софії, брав уроки малювання у професора Йонаса Рустемаса.
"Заповіт"
(Пер. на литовську Антанаса Венцлова.)Kai numirsiu, jūs užkaskit
Mane ant kurgano,
Tarp plačių gimtinės stepių,
Ukrainoj mano,
Kad matyčiau pievas, Dnieprą,
Jo pakrantę gūdžią,
Kad regėčiau, kad girdėčiau,
Kaip jis staugia, ūžia.
Kai nuneš iš Ukrainos
Į marias giliąsias
Priešų kraują jis… paliksiu
Kalnus aš, plačiąsias
Pievas ir prie dievo sosto
Tada nukeliausiu
Pasimelsti… o lig tolei
Nežinau aukščiausio!
Kai užkasite, sukilkit,
Pančius sudaužykit
Ir krauju piktųjų priešų
Laisvę apšlakstykit!
Ir manęs šeimoj laisvojoj.
Naujoj ir laimingoj,
Neužmirškit paminėti
Žodeliu širdingu.
