А чи траплялися вам книги, які ви не читали, а "дивилися", немов кінострічку, — бо настільки яскравими були картинки, описані письменником? Так от: цей роман зовсім не такий. Насправді він іще крутіший, оскільки не "кіно" показує, а робить із читачем набагато більше: занурює його в атмосферу, вмонтовує у життя героїв, переносить на місце подій і робить активним їх учасником. Принаймні, саме так я почувалася, читаючи "Диво в Берліні".
Роман документальний, причому в прямому сенсі цього слова, оскільки наприкінці книги у примітках вказано джерела та авторів усієї інформації, використаної у кожному з розділів. Іще більше їх — на сайті (я залипла там на відео, і це було неймовірно: бачити героїв книги!). Тому у книзі практично немає діалогів та ліричних відступів, а якщо і йдеться про внутрішні переживання героїв, то вони не вигадані автором, а реальні (дивіться згадані вище примітки). Тобто робота, яку провів Деніел Джеймс Браун, вражає. Ще більше вражає його талант оповідача, який допоміг перетворити величезну кількість розрізнених розповідей, статей, записів в абсолютно цілісну картину. Не можна не оцінити і прискіпливість автора як дослідника: купа додаткових відомостей про Велику депресію в США, розвиток техніки, будівництво гоночних човнів, роботу з різними сортами деервини, фізіологічні нюанси веслярського спорту, становлення пропагандистського кінематографа в нацистській Німеччині і ще багато чого роблять роман частково енциклопедичним, проте анітрохи не нудним.
В основі сюжету (а він, попри все сказане вище, таки є))) — шлях звичайного амерканського хлопчини Джо Ранца до своєї мрії. Нею була перемога в Олімпійських іграх 1936 року, котрі проходили в Берліні. Втім, я помилилася: мрія була не тільки його, а й усієї команди, тренера, університету, штату Вашингтон та Сполучених Штатів загалом. Звісно, вона здійснилася (бо ж інакше навіщо було писати цілий роман?))), однак точна обізнаність із фіналом не позбавляє читача усієї насолоди від переживань за героїв під час кожних перегонів. Я розпереживалася пару разів настільки, що... пропускала потрібну станцію метро))) А ще я носила цей величенький та важкеньний том із собою практично скрізь. А ще я зараз записую в чергу усіх бажаючих прочитати книгу — дорозхвалювалася, ага))) А іще я точно знаю, що "Диво в Берліні" стане однією з найкращих книг, прочитаних мною цьогоріч.
п.с. Невеличка порада тим, хто читатиме книгу: подолайте перші півсотні сторінок трохи неоковирного перекладу, не відкладайте роман, як збиралася зробити я, спотикаючись об текст, — це була б одна з найбільших помилок книгоманіячки))) Наступні 400 сторінок усе йтиме гладко, як весла у воду, — перевірено)))
Переклад з англ. Любові Пилаєвої, вид. "Наш формат", 2016
