Аліс Пантермюллер, Даніела Коль "Лотта та її "катастрофи". Тварини, рятуйтесь!"/Alice Pantermüller, Daniela K ohl - Ich glaub, meine Kröte pfeift (Mein Lotta-Leben #5)

Якщо зважити на те, що це вже п’ята книга з серії "Лотта та її "катастрофи", то, здавалося б, написати щось новеньке буде складно. Аж ні! Саме цей том цінний для мене тим, що із ним одного дощового дня син зручно вмостився на ліжко у домі моїх батьків — точно там і так, як це робила в дитинстві я — і гортав, роздивлявся малюнки, перечитував те, що ми з ним прочитали перед сном... І це було прекрасно! І не кажіть мені, що пригоди дівчат-школярок можуть бути нецікавими хлопчику-майже школярику. Бо ми їх читатимемо й надалі)))

А у цій книзі клас, де навчаються Лотта  та її подруга Шайєн, виграв конкурс, переможці якого отримали можливість розмалювати паркан навколо новобудови. Зобразити діти мали тварин, котрим загрожує зникнення. О, це така чудова тема для пошуку нової інформації та обговорення стількох нюансів! Доводилося пояснювати синові, чому не варто надто переживати за бабусиних і дідусевих котиків та курочок і за кого саме треба хвилюватися. Зізнаюся: мої знання про рідкісних тварин теж значно поповнилися)))

Переклад із німецької Ірини Андрієнко-Фрідріх, вид. "Школа", 2018

Голлі Смейл "Дівчина-ґік. Міс досконалість"/Holly Smale - Geek Girl. Picture Perfect

Ще однин книжковий серіал, випадково початий не з тієї серії... чи то пак тому. І ще одна підліткова книга, котра потрапила в точку мого розуміння того, якою має бути література для тінейджерів.

Отож, британська дівчина-ґік, ну просто ходяча енциклопедія, а ще — прихильниця хлопчачих футболок і фотомодель, переїздить із родиною до США. Розлучення із друзями, сумніви з приводу першого кохання, спроби знайти себе, непорозуміння з батьками, можливості, які треба ловити, і невдачі, з якими варто змиритися, — все це й не лише це  трапляється з юною героїнею у третій книзі із серії "Дівчина-ґік". Багато гумору, цікавої інформації, жваві діалоги, зрозумілі, попри геть не українську реальність, реалії (тавтологія зумисна))) і такий чудовий, ну просто прекрасний фінал — що іще потрібно, аби перегорнути останню сторінку із замріяним "Ах!" й обома руками притиснути книгу до грудей, як у дитинстві...

Ах...

Сергій Лоскот "Хлопчик і Відьма"

Легко прочитавши дві книжечки із серії "Читальня", позначені як перший рівень, син замахнувся на другий. Чесно подолав близько половини, а потім ми дочитали удвох. Все-таки багато заскладних і доооовгих для майже шестирічки слів у тексті, та й синтаксис теж "дорослий" такий. Тому інші книги для старшеньких поки що відклали.

Щодо самої історії, то вона виявилася повчальною для сина. Однак далеко не всі дорослі читачі, підозрюю, так подумають. От уже уявляю гнівні коментарі на кшталт: "Ойой, книга має вчити чемності, а тут хлопчик дуже поганий приклад подає!" І справді, герой книги геть нечемний. Його дражнять за окуляри — він лупцює у відповідь. Його розбирає цікавість — він іде увечері сам на озеро. Йому треба поговорити — і він розмовляє про те, що відчуває, з... відьмою. До речі, відьма також геть не казкова: це нібито звичайна жінка, яка, втім, має прихований хист до літання на мітлі й почувається самотньою, бо ж не така, як усі (дівчата, хто себе впізнає?)))

І текст... Знаєте, я люблю, коли майже фізично відчуваєш те, про що читаєш. Так от: досі чую запах прілого листя й бачу тіні від гілок на доріжці, котра веде до озера... І місяць досі яскраво так світить...

Намалювала Надьожна, вид. "Ранок", 2017

Арундаті Рой "Бог Дрібниць"/Arundhati Roy - The God Of Small Things

Це буде не перший допис у моєму блозі, який починатиметься з твердження про те, що оця-от книга однозначно потрапить до списку найліпших творів, прочитаних у цьому році. Але ж як до біса приємно читати твір і розуміти: так, це справді одна з найпотужніших, найвражаючіших, найглибших книг, які потрапляли мені до рук!

У цьому романі мені припало до душі все. Тематика: в основному це — протистояння між життям-смертю, дитинством-дорослістістю, капіталізмом-комунізмом, доторканними-недоторканними, індією-європою, коханням-байдужістю, підлістю-порядністю, дрібним-великим і ще стількома ж важливими (бо інших у житті й не буває) речами. Виклад: мозаїчність і нелінійність сюжету, які я просто обожнюю, потреба складати докупи розрізнені картинки та певна детективність історії. Мова: відсутність літературної прилизаності й присмаченість місцевими спеціями, тобто словами, виразами, поняттями, а ще — повне занурення в описувану реальність, аж до фізичного відчуття вологої спеки та насиченого запахами повітря півдня Індії.

Головними героями роману виступають різнояйцеві близнюки, яким ця різнояйцевість, втім, не заважає бути дуже близькими аж до відчуття смаку їжі, котру вживає інший із близнюків. Саме з точки зору брата та сестри і сприймаємо переважну більшість подій і вчинків дорослих, які їх оточують. Однак це не спрощує життя, радше навпаки: мимохіть як доросла особа починаєш розуміти, наскільки складнішим і багатограннішим насправді є світ, якщо на нього дивитися трошки інакше, ніж тобі дозволяють надіті твоєю дорослістю шори. Перепони для любові вибудовуємо ми, дорослі. Спотворюємо світ брехнею теж ми, дорослі. Нерівність також пропагуємо ми. Та й, можна сказати, творимо світ, у якому ростуть діти, пеертворюючись на... Саме так: тих самих дорослих, які потім чинять усе вище перелічене й не лише зі своїми (та ні — і з чужими теж!) дітьми...


Дочитуючи останні сторінки роману, я майже не дихала. Нічого не чула й не бачила навкіл себе. Я була там, на березі тієї індійської ріки. Проживала повноцінне життя усіх героїв водночас. І це ще одна причина назвати цю книгу однією з найкрутіших, котрі потрапляли мені до рук. Власне, навіть її однієї вистачило б...

З англійської переклав Андрій Маслюх, вид. "Видавництво Старого Лева", 2018

Сюзан Креллер, Сабіна Бюхнер "Швидкожер — монстр, який завжди запізнювався"/Susan Kreller, Sabine Büchner - Schlinkepütz, das Monster mit Verspätung

Ця книга про пригоди прикольного монстрика нагадала мені, що синові тільки от-от виповниться шість і що він іще геть маленький)) Бо ж, оскільки ми вже давно читаємо великі і серйозні книги, я чомусь було думала, що книжечки з дитячими ілюстраціями він уже переріс. Але ні! Малюнки у цій книзі про Швидкожера (не плутати зі шкарпеткожерами))) ми роздивлялися удвох. От часом трапляється так, що навіть текст дещо губиться за всіма отими цікавими і смішними детальками.

Однак що це я — все про малюнки та про малюнки. Розповіді про те, як тяжко живеться у світі монстрам, теж цікаві й веселі. Швидкожер хоче стати пунктуальнішим і чемнішим, ніж він є, тож і старається з усіх сил. І друзі його стараються. І навіть вчитель гри на трикутнику (ага, у монстрів є музична школа, і пошта, і газони, на яких не можна вигулювати псів) оцінив ці старання і довірив йому своїх монстродітей, від яких справжні діти, скажу я вам, не надто відрізняються))) 

А ще у книги гарний післясмак доброти й упевненості в тому, що все буде гаразд. І це те, що я можу назвати найголовнішим у будь-якій, і дорослій теж, літературі.

Ілюстрації Сабіни Бюхнер, переклад із німецької Н. В. Феньової, вид. "Віват", 2018

Жозе Сарамаґо "Двійник"/José Saramago - O Homem Duplicado

Ну що, ви стерпите іще одне зізнання в любові до творів одного з най-най-найулюбленіших моїх авторів — Жозе Сарамаго? Якщо я вам набридла зі своїми ой-ами та вау-ами, то можете не читати цього запису, бо нічого нового я, напевно, вже не скажу)) Тому почну повтрюватися...

...Бо насправді книга ой яка по-сарамаґівськи густа. Насичена емоціями, розмірковуваннями, психологічними (а подекуди й психічними) деталями життя однієї окремо взятої особи. Чоловіка. Вчителя. Самотнього. Звичайного. Навіть  сірого. У якого чи то депресія, чи то маразм... Утім, чи не все одно? Головне, що людині кепсько. Ні, не геть-зовсім зле, а просто якось не так, як мало би бути.

Те, як мало би бути у нього в житті, знають усі, хто його оточує, але не він сам. Коханка, мати, колега-математик, директор школи — кожен із них начебто намагається допомогти головному героєві вчинити щось таке, що зробить його щасливішим. Чи веселішим. Чи ціліснішим. Але в них нічого не виходить.

Так само, як не виходить і в самого героя. Ні, не те, щоб геть нічогісінько. У нього з’являється мета, й він з усіх сил намагається її досягти. Хоча часом сумнівається, чого саме хоче, навіщо це йому, та й не йому — також.

Отепер надійшла черга згадати про не-його. Бо насправді це було вау, як круто, — зустріти двійника. Абсолютно ідентичну людину-двійника — принаймні фізично. Що це: реальність чи наслідки отих депресії-маразму або вже й шизофренії? А оцього ніхто не знає. Ані герой. Ані автор (ага, Сарамаґо — він такий). Ані читач. Принаймні ніхто не знає точно, можна лише здогадуватися. Хоча, якщо замислитися, то чи знаємо ми хоча б щось про себе і своє життя точно?..

Люсі Гокінґ, Стівен Гокінґ "Джордж і Великий вибух"/Lucy & Stephen Hawking - George and the Big Bang

Що можна сказати про чергову книгу із серії, про яку я вже аж двічі розповідала у своєму блозі? Хіба ще раз дуууууже потішитися, що Стівен Гокінґ (смерть якого, до речі, син сприйняв досить болюче) з донькою додумалися розтлумачити складні речі доступною мовою, та ще й вмонтувати їх у цікавий, мейже детективний сюжет із вже улюбленими героями.

На прикладі цього тому можна у режимі майже реального часу спостерігати за тим, наскільки швидко нині розвивається наука. Той самий Великий адронний колайдер, про запуск якого йдеться у книзі, нині вже геть неактуальний, навіть забутий. А минуло ж лише кілька років! Тож четверту частину треба швиденько читати, доки інформація у ній актуальна)))

А ще я нарешті спромоглася сама розібратися (наскільки це здатен зробити філолог)))) у теорії Великого вибуху (не плутати з однойменним серіалом, який, до речі, рекомендую подивитися). Принаймні поняття про те, коли і приблизно як це сталося, маю. Хоча деякі моменти таки неможливо осягнути розумом. Сподіваюся, не лише мені)))

Ілюстрації Ґаррі Парсонза, переклад з англійської Ганни Лелів, вид. "Видавництво Старого Лева", 2017

Дара Корній "Сузір’я Дів"

Творчість Дари Корній, насичена якоюсь рідною-рідною міфологією, мені дуже імпонує. Отож і від новенького її роману очікувала такого ж занурення у суміш реальності з містикою, як від "Зворотних боків Світла-Темряви-Сутіні" чи ж "Гонихмарника". Ні-ні, не сумнівайтеся, містики тут вистачає: вурдалаки, душі мертвих живих, заговори, ворожіння, сни, спілкування з померлими — все це у книзі є. А ще є "тяжка жіноча доля" (с) і глибоке переконання героїнь твору в тому, що "всі мужики сволочі" (с).

Далі без сяких-таких спойлерів важко обійтися, тож ті, хто має у планах цю книгу, можуть не читати. Отож, усі жінки однієї шляхетної давньої родини страждають від зрад коханих чоловіків. Їх від болю та страждань не здатен захистити навіть амулет, котрий вони передають із покоління в покоління. Хоч і вірять у те, що амулет їх оберігає, однак постійно плачуть, мучаться, когось втрачають. Страждання у романі стільки, що час від часу мусила собі нагадувати: це всього-на-всього книга! Не варто так переживати! Але ж як не перейматися, якщо такі порядні, шляхетні (це не тавтологія у моєму тексті, це одна з головних рис героїв книги), вродливі жінки залишаються самотніми, бо поруч із ними постійно опиняються слабкі чоловіки, котрі або вольових батьків слухають, або в гречку стрибають, або йдуть на поводу у нахабніших та молодших і, звісно, геть нешляхетних жінок. Проте найгірше те, що оці всі зради три покоління жінок сприймають як належне. Ні-ні, вони глибоко переживають, але що ж робити, якщо така чоловіча природа? Всі чолвоіки зраджують. Рано чи пізно. Так чи інакше. Тож треба якось із цим жити, і готуватися до такого життя варто змалку. Й думати ще зі школи: вибачиш ти потенційному коханому чи ні? От ви вибачили б? Ага, поміркуйте-но над цим... Бо я не могла не думати)))

Лише один чоловік у книзі не зрадив своїй коханій. Як йому це вдалося? Не скажу! Підступно? Авжеж))) Бо роман таки затягує своєю психологічністю, емоційністю, мовою і, звісно, містикою. Тож читати варто. Жінкам. Бо якби я була чоловіком, то ой пообурювалася б!))) Хоча... Може, таки справді вони всі-всі рано чи пізно зраджують?..

Видавництво "Віват", 2018