Ну от, можу похвалитися: ще одна книга (навіть дві), яку я благополучно пропустила в дитинстві, прочитана. І слово "благополучно" тут вжите не даремно — я справді вважаю, що мені дуже пощастило вперше ознайомитися з цими творами саме зараз, у дорослому віці.
Звичайно, дитиною я теж сприйняла б оті всі фантасмагоричні речі, які відбуваються з Алісою у Країні Див та Задзеркаллі та на які потім натикаєшся в інших книгах і не тільки й не тямиш, про що люди балакають. Однак у дитинстві я багато чого не помітила б. Наприклад, того, як тонко автор-математик пояснює закони елементарної (і не дуже) логіки, грається словами і сенсами (тут велике дякую перекладачам!), демонструє важливість таких якостей, як, наприклад, відповідальність за прийняті рішення, оживлює шахову партію. До речі, я не граю в шахи, мабуть, тому Задзеркалля мені сподобалося менше, ніж перша книга (хоча ключове слово тут — "сподобалося").
Книги написані понад 150 років тому, до того ж для читачів, занурених геть у іншу культуру, і це має наслідки для сучасного українського (і не тільки — досить бути не-британцем) читача. Всі оті віршики, які мали б мати (перепрошую за тавтологію) прихований сенс, для мене були здебільшого нісенітницею. Гарно заримованою, зі смаком метафоризованою, логічно закрученою, однак — нісенітницею. Підозрюю, що іще багато чого я як не-британка не-вікторіанської епохи тупо пропустила. А може, просто не дано?)) А ще я от міркую: читати Алісу синові чи таки дати йому можливість самому потім вирішити, коли братися за книгу? Єдине, чого постараюся не допустити — перегляду мультфільмів і фільмів за цими творами. Бо є книги, світ яких читач має творити сам, у міру своєї фантазії (а не того, про що ви подумали)))
Художник Владислав Єрко, переклад з англ. Валентина Корнієнка за ред. Івана Малковича, вид. "А-ба-ба-га-ла-ма-га", 2016
Немає коментарів:
Дописати коментар