20.04.17

Р. Дж. Паласіо "Диво"/R.J. Palacio - Wonder

Коли візьметеся читати цю книгу (саме коли, а не якщо), не повторюйте моєї помилки — не дочитуйте її в громадському транспорті. Якщо, звісно, вас не бентежать здивовані погляди оточуючих. А яку же іще реакцію має викликати доросла тітка, яка читає вочевидь дитячу, з огляду на дизайн та розмір шрифту, книгу і... плаче над нею. Довелося нап’ялити чорні окуляри. І добре, що їхала в маршрутці, а не метро, бо тоді зовсім мене не зрозуміли б люди)))

Але ж я про книгу розказую, а не про тренд носити сонцезахисні окуляри в метро. Ви мій оцей-от  життєрадісний настрій вловлююєте? То це все від одного спогаду про вражаючого позитиву роман. Що з людиною коїться у процесі читання — й передати важко. З одного боку, стає боляче. Як і завжди при зустрічі з кимось, кому хочеш допомогти і разом із тим розумієш, що це неможливо. Й ота суміш жалощів та безсилля тебе викручує до сліз. А з іншого боку у тебе виростають крила! Такі величезні й сильні, здатні піднести над світом, позбавити від болю, обняти всіх стражденних і зробити добро персональною цнотою кожного. І виникає бажання творити те добро повсюди й повсякчас. І любити людей, якими б  не-такими вони не видавалися раніше (це я не про зовнішність, а про вчинки).

Головний герой — п’ятикласник, який почав ходити до  школи. Раніше він навчався вдома, бо пережив десятки операцій із приводу спотворення, викликаного рідкісним генетичним порушенням. У хлопчика Огеста практично не було обличчя. Тобто було, але яке... Нестандартне, казали коректні дорослі. Страшне, казали прямолінійні дітлахи. Всі переживання дитини (а їх було ой як багато!) викладені в розділах під назвою "Огест" (так звуть хлопчика). У книзі є й інші розділи, які носять імена його друзів, сестри, її подруг та хлопця... Тобто ми маємо можливість розглядати ситуацію з різних точок зору і сприймати по-різному.

Зрештою, стається диво — оточуючі починають розуміти, що живуть поруч із дивом (даруйте мою тавтологію). Бо ж Огест зумів навчити їх чинити добро. Просто так. Щодня. Не задумуючись, навіщо й для чого. Просто бути добрими людьми. Це ж наче так легко. Елементарно навіть. І разом з тим добро у нашому світі чомусь все ще вважається дивом...

Кумедно, але завершити хочеться майже-тостом: тож давайте будемо дивними! Чи дивовижними? Чи — диваками? А чи просто добрими...

Переклад із англ. Світлани Колесник, вид. "Віват", 2016

2 коментарі: