24.03.17

Анджей Сапковський "Вежа блазнів"/Andrzej Sapkowski - Narrenturm

Химерний, фентезійний, історичний, іронічний, пригодницький, богословський, детективний і любовний роман. Водночас.

Починається твір з еротичної сцени і перетворюється у постійну втечу головного героя, яка триває понад 700 сторінок першого тому саги-трилогії. Утікає Рейневан від майже усіх: розгнівних родичів чоловіка звабленої ним жінки, найманців, лицарів-раубріттерів (розбійників), клерикалів, інквізиції і членів таємного ордену людей в чорному. Втікає не сам — до нього долучаються колоритні персонажі: цинік і шельма Шарлей та дивак із потойбічним духом всередині Самсон. Дорогою вони  зустрічають багато (а часом і забагато) різних людей, запам’ятати яких читачеві (мені, принаймні) несила, але які гарно ілюструють колорит Шльонська (Сілезії) початку 15-го століття.

Історична подія, навколо якої крутиться все інше, — гуситська війна. І так оте протистояння мені нагадує сучасні подібні проблеми, що воістину: немає нічого нового під сонцем. Реформи так само, як і тоді, викликають супротив лише тому, що до старого вже всі звикли, то чого рипатися? Ті, кого цими реформами прагнуть позбавити привілеїв, роблять усе можливе, щоб втримати владу й гроші, навіть якщо за це інші мають заплатити кров’ю. Мудрагелі, які бачать більше й далі за основну масу народу, здатні лише мудрагельствувати, але не хочуть діяти — впадло. Винахідники того, що може змінити світ (і таки змінює його, як бачимо через кілька століть), безпомічно бігають зі своїми ноу-хау, шукаючи "спонсорів" — ідеї без вкладання у них грошей нічого не варті. Жорстокість породжує таку ж жорстокість, а правда — на боці сильного. І коли супротивники відмовляються чути те, що мають сказати одне одному, починають говорити гармати (цебто самостріли, гізарми, мечі, арбалети, списи і чим тоді ще билися).


Автор не гребує ані міцним слівцем (типовим матюком), ані мудрою латиною (у книзі понад 500 приміток, викликаних здебільшого використанням мертвої мови). Християнські догми переплітаються з язичництвом, медицина — з магією, серйозне — з комічним, пафосне — з низьким. Насиченість іменами, цитатами, довгими латинськими назвами книг і трактатів уповільнює читання (два тижні на книгу — то мій своєрідний антирекорд), але разом із тим змушує не бігти галопом за сюжетними перипетіями, а пригальмовувати, приглядатися і бачити щось більше за фентезі і пригоди.

І про переклад українською: це було прекрасно — читати такий гарний текст такою гарною мовою. А ще — цитувати й цитувати...

Переклад з пол. Андрія Поритка, вид. "Зелений пес", 2006

***

"Рейневан ковтнув пива, дивлячись на обдертих дітей, які бабралися в жовтій калюжі між ганебним стовпом і колодязем.
— Діти — майбутнє нації, — піймав його погляд Шарлей. — Наше майбутнє. Що ж, як таке воно обіцяє бути нецікавим. По–перше, убогим. По–друге, смердючим, нехлюйним і відразливо непривабливим.
— Справді так, — погодився Самсон. — Але ж цьому можна зарадити. Замість нарікати, треба про нього подбати. Вимити. Нагодувати. Дати освіту. І тоді майбутнє — забезпечене.
— І хто ж, по–твоєму, повинен цим зайнятися?
— Не я, — знизав плечима велетень. — Мене це не стосується".

"...це нормальне явище в сатрапів, тиранів і катів, оті боягузи, саме їхнє боягузтво в поєднанні з усевладністю викликає в них жорстокість, а покірність і беззахисність жертв ще більше її підсилюють".

"Суть реформи, — промовила могутнім голосом одна із шляхтянок у масці, — і справді полягає у тому, що вона змінює речі, які здаються незмінними і незмінюваними. Що робить пролом у, здавалося б, непорушній структурі, надщерблює, здавалося б, щільний і твердий моноліт. А якщо щось можна подряпати, зрушити, надщербити… То це ж саме можна і в пил перетворити".

"Жебраків, як–от того позавчорашнього діда, я не розбещую подаяннями не через скнарість, а тільки тому, що така доброчинність нічого не дає, ба навіть заважає… грошей меншає, а про тебе починають думати як про дурня і йолопа".

" — Як це так? Де? Звідки ви знаєте? Як ви це з'ясували?
— Я скористався розумом".

"... в магічних заклинаннях значення слів і взагалі звуків відіграє дуже невелику роль. Вирішальною є духовна схильність, рішучість, зусилля волі".

"Щось там, видно, почувши про моду, вона вискубала собі брови, проте з жалюгідним результатом — замість того, щоб виглядати по–модному, виглядала, як дурна".

"... я, юначе, не якийсь там дикун. Я — європеєць. Я не дозволяю, щоб у справах мною керували симпатії й антипатії".

"Якщо ти, ваша милосте, за допомогою свого винаходу книг надрукуєш, то ану ж раптом люди почнуть учитися читати, знаючи, що є що читати? Адже не тільки попит породжує пропозицію, а й навпаки. Адже спочатку було слово, in principio erat verbum. Зрозуміло, умова полягає ще й у тому, щоби слово, себто книга, була дешевшою якщо не від талії гральних карт, то від пляшки горілки, бо це питання вибору".

"Масове виробництво паперу, густо покритого літерами. Кожен папір у сотнях, а колись, як би смішно це не прозвучало, можливо, і в тисячах екземплярів. Усе багато разів розмножене і широко доступне. Обман, маячня, наклепи, пасквілі, доноси, чорна пропаганда і демагогія, що улещує чернь. Будь–яка підлість — облагороджена, будь–яка ницість — офіційна, будь–яка брехня — правда. Будь–яке свинство — чеснота, будь–який зачуханий екстремізм — прогресивна революція, будь–яке дешеве гасельце — мудрість, будь–яка тандета — цінність. Будь–яка нісенітниця визнана, будь–яка дурість коронована. Бо все це надруковано. Є на папері, отже — має силу, отже — зобов'язує. Почати це буде легко, пане Гутенберг. І запустити. А зупинити?"

"... чоловікам, яких надто часто обманюють, надто повільною здається відплата Божа. І надто часто вони воліють відплачувати самі. І відплачувати жорстоко".

"... ніколи не можна байдуже і бездушно проходити повз людську нужду. Ніколи не треба повертатися до вбогої людини спиною. В основному тому, що вбога людина може зненацька заїхати тобі костуром по потилиці".

"Не одяг прикрашає людину, — сказав він, вдоволено потягуючись, — а людське достоїнство. Але тільки добре вбрана людина почуває себе справді достойно".

"... інформатор повинен одержувати плату. Зневажають насамперед тих, хто доносить задарма. Заради ідеї. Зі страху. Від злості або ж із заздрості. Я тобі вже говорив: більше, ніж самою своєю зрадою, Юда заслужив на презирство тим, що зрадив дешево".

"Війна без лицарів і лицарства, — відповів, помовчавши, Завіша Чорний, — мусить врешті–решт перетворитися на звичайне вбивство. І, як наслідок цього, на винищення цілих народів".

"... все зло цього світу — від думання. Особливо у виконанні людей, які зовсім не мають до цього схильності". 

Немає коментарів:

Дописати коментар