21.07.16

Валерій і Наталя Лапікури "Кобиздохівські оповісті"

Насолода – ось як коротко можна охарактеризувати враження від цієї неординарної книги. Роман-анекдот – таким є жанр "Кобиздохівських оповістей" за визначенням чудового тандему авторів. Воно то й так, якби не химерний-химерний фінал, який із анекдота перетворив твір на своєрідне театральне дійство, та якби не купа історичних, здебільшого сумних (бо які ж вони були в нашій Україні?), подій, та якби не реальність героїв, включно з іменами, прізвищами й прізвіськами (Лапікури стверджують, що дозвіл на це отримали у кожного згаданого односельця).

Втім, як не характеризуй роман, а результат все одно один і той же – колосальна (не побоюся цього слова) насолода від читання. Найголовніше, що приваблює, – це дотепний гумор, щирий, по-справжньому народний і в міру. Реготати (або ж і ржати, як ота коняка на обкладинці) читач буде до сліз. Проте не весь час, бо ж і сумних ремінісценцій вистачає, подекуди до сліз сумних – як же без них можна згадувати, скажімо, Голодомор, але як його не згадувати, пишучи історію одного окремо взятого подільського села?

А книга ж і насправді – історичний твір, бо ж оповідається у ній про село Кобиздохівку, починаючи від його заснування і до наших часів. Оповідається шматками й уривками, подекуди плутано, подекуди з пропусками, так, як це робив би балакучий дядько, сидячи за чарчиною й маючи уважних слухачів. Оповідається з мудрими спостереженнями та висновками, з плутаниною і розплутуванням, з відступами, переступами й повторами. Але головне – з неабиякою любов’ю до тих, про кого йдеться... 
Читати щиро раджу.

Вид. "Мост Паблішинг", 2010

Немає коментарів:

Дописати коментар