19.01.16

Андрій Курков "Добрий янгол смерті"/Андрей Курков - Добрый ангел смерти

Можна, я відразу почну прискіпуватися до перекладу назви твору - "Лагідний янгол смерті"? От хіба слова "добрий" та "лагідний" - тотожні? Це синоніми? Чи то перекладач записався у співавтори і з доброго янгола зробив лагідного? Втім, якби перекладач взяв на себе аж таку відповідальність, то йому довелося хоча б вичитати текст після машинного перекладу, бо кілька недоречностей останнього я, навіть із температурою, виловила мимохіть.

Втім, причепитися хочеться до всієї книги. Чому? От уявіть собі, що головний герой знаходить не абищо, а схованку українського національного духу. Він животворний - перетворює навіть найзапекліших людино- й україноненависників на чемних, добрих, порядних українців. Поховано цей дух в пісках на Мангишлаці, де відбував заслання Тарас Шевченко. Пахне він корицею, в'їдається в шкіру й не змивається милом. А походить від - увага! - сперми, якою щедро поливали піски Казахстану полишені напризволяще без жінок українські рекрути, у тому числі й Шевченко.

Звісно, основною в романі є детективна сюжетна лінія. Тут тобі й розриті могили, й муміфіковані трупи (та відрізані від них і теж муміфіковані чоловічі статеві органи), і таємничі записи  на полях "Кобзаря", і переслідування, підозри, зброя, наркотики, втеча, повернення... І навіть хеппі енд і любов, от! От тільки, як на мій смак, закручено воно все в якусь непевну кашу, герої невиразні й неживі, легенда про янгола смерті притягнута за вуха (навіть більше, ніж сперма Шевченка), а насолода від читання геть сумнівна. Чи то таки моя температура далася взнаки?

4 коментарі:

  1. ееее, я от поки читала кривилася, таки певно книжка не дуже, і температура ні до чого тут... чомусь зразу Чарівна ти Поланіка згадалася, я там тоже кривилася поки читала, хоч там і ідея мега, але от аж тепер мене не полишає враження, що автор просто познущався з читачів...

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. От Поланіка я якраз, попри всю гидючість його книг, сприймаю й розумію. І навіть Ірвіна Велша. А тут якось не дотягнуто до того рівня абсурду, коли він спрйимається адекватно.

      Видалити
    2. я хіба абсурд Винничука сприймаю, він смішний хоча би)))) в Поланіка то єдина читана мною книжка, і вона сильна сюжетом, просто крім сюжету, як такого, більше нічого цікавого нема, герої якісь нерозписані, бідні і сіренькі...
      але в Куркова, бачу, теж уява розігралася)

      Видалити
    3. Найкрутіший абсурд, який мені траплявся в книжках, це "Піна днів" Бориса Віана))

      Видалити