Зізнаюся: спочатку книга викликала роздратування. Точніше, не книга, а
головний герой - той самий Лесь. Чомусь мені то хотілося його прибити за
недолугість, то звільнити з роботи за ту ж таки недолугість, то дати
копняка, аби він почав хоч трохи розумно поводитися.
А потім я перестала дратуватися, а почала реготати - щиро, смачно, вголос, затуляючи рота ковдрою (бо читаю в основному в ліжку і вночі). Сміятися до сліз. Сміятися з ситуацій, із фраз, із несподіваних поворотів сюжету. А головного героя, ба ні - всіх героїв до кінця книги зуміла полюбити.
Усім, кому потрібен здоровий сміх, раджу!
Немає коментарів:
Дописати коментар