"Придурок" тут означає зовсім не те, що ми звично бачимо у цьому слові. В
таборах ГУЛАГу придурками називали тих, хто відлинював від загальних
робіт, а влаштовувався на щось вигідне, як-от бухгалтерія, хліборізка чи
ще щось. Ви вже здогадалися, що автор цього автобіографічного твору, а
точніше - мемуарів пройшов радянські табори, про що й пише.
На відміну від Солженіцина, Фрід про все розказує з почуттям гумору. Ні, каже він, насправді було зовсім невесело сісти на 10 років за те, чого не тільки не вчиняв, а навіть і не думав робити, але отакий вже, певно, характер має людина - радіти життю, що б там не було. Й оці радощі, гіркі радощі зека й каторжника, описує в книзі. Часом читач теж починає посміхатися, хоча здебільшого хочеться вити від того, що довелося пережити нашим багатостраждальним предкам.
"Який маразм! Яка дурість! Якась утопія й паралельна реальність!" - подумки вигукувала я раз-по-раз, читаючи, як фабрикувалися тисячі й тисячі справ і як мільйони людей мовчки йшли на заклання. Але чогось часом мене таке дежавю настигає, бо сьогодні чиняться ті ж самі речі, й тисячі людей радіють від того, що інших карає система, для котрої немає не винних, є просто, як кажуть у відомому медичному анекдоті, недообстежені, тобто - незасуджені. За що? А то вже неважливо...
Найбільше звертала увагу, звісно, на згадки про "бандерівців" та "литовських бандитів". Їх автор - зек із досвідом - чітко виокремлює в окрему групу - то були ані злодії, ані інтелігентні політичні, то були воїни, які трималися разом і жили за своїми законами. Шкода, що отаких-от документальних свідчень не так багато збереглося. Але ті, які є, дають привід гордитися тим, що я - бандерівка))
Немає коментарів:
Дописати коментар