Книгу Дудінцева "Білі шати" перечитувала двічі. І ще перечитаю -
стільки у ній мудрого й чесного про добро і зло, про брехню, про
правду, про людей...
"Не хлібом єдиним" - практично про те ж саме, хоча, як на мене, дещо слабкіше. Щоправда, у ній акценти трохи по-іншому розставлені: перемагає не стільки правда, скільки сила людини - внутрішня, справжня, яка є далеко не в усіх.
Головний герой - винахідник. Живе в 40-і роки минулого століття. Так, в СРСР, так, після війни, так, в епоху дивовижного відродження країни, яке зараз часто згадують, ставлячи його в заслуги не людям, котрі робили свою роботу, а одній людині-вождю...
Але я відвоілклася... Отож, герой, як і більшість громадян СРСР, готовий віддати все найкраще в собі своїй країні. Та от біда: воно нікому не потрібне! Ні, не країну маю на увазі, а людей, які цією країною керують, тих, хто видерся на верхівку і не хоче поступатися місцем нікому, особливо талановитішим, розумнішим, добрішим, людянішим... Чиновницька машина перемелює з однаковою швидкістю й однаковим апетитом усіх підряд. І лише одиниці здатні вижити: не стільки завдяки своїм особистісним якостям, скільки - звичайному "пощастило", але їм щастить, в першу чергу, на людей...
Дивно, але людей, здатних пожертвувати "жирною їжею" (в ім'я якої більшість готова "терпіти приниження, брехати і зраджувати"), - дуже мало. І тоді було. І зараз... Але те, що вони є, вже вселяє надію... Головне - не мовчати, не ховатися, горіти і, як факел, притягувати до себе таких, як і ти...
У Дудінцева багато цікавих спостережень за людиною. Наприклад, він говорить про ставлення обивателя до тих, хто хоч трошки інший. Це - знущання, насмішки, приниження - в кращому випадку і знищення - в гіршому. Тому що не можна бути інакшим, не можна виділятися з натовпу, не можна своєю інакшістю "принижувати" інших...
Ще: про думати відчуттями. Той, хто вміє чути і слухати свої відчуття, має набагато білільше шансів зустріти однодумців...
І ще: про право на щастя. Щастя можна знайти в тому, що обиватель вважає нещастям... Ну, й навпаки...
Цікавий факт: кажуть, що саме з цієї книги, яка побачила світ у 1956 році, розпочалася хрущовська відлига. Не так давно було знято фільм за мотивами роману. Але, прочитавши кілька відгуків, я зрозуміла: фільм дивитися не зважуся, Дудінцева там перефразовують, і досить круто...
І - цитата, яка говорить багато про що: "Сидит перед тобой русский человек и грозит тебе великой опасностью - тем, что ты можешь в своей стране стать гением! Нельзя, нельзя быть рекой, можно быть только каплей".
Актуально завжди, чи не так?
"Не хлібом єдиним" - практично про те ж саме, хоча, як на мене, дещо слабкіше. Щоправда, у ній акценти трохи по-іншому розставлені: перемагає не стільки правда, скільки сила людини - внутрішня, справжня, яка є далеко не в усіх.
Головний герой - винахідник. Живе в 40-і роки минулого століття. Так, в СРСР, так, після війни, так, в епоху дивовижного відродження країни, яке зараз часто згадують, ставлячи його в заслуги не людям, котрі робили свою роботу, а одній людині-вождю...
Але я відвоілклася... Отож, герой, як і більшість громадян СРСР, готовий віддати все найкраще в собі своїй країні. Та от біда: воно нікому не потрібне! Ні, не країну маю на увазі, а людей, які цією країною керують, тих, хто видерся на верхівку і не хоче поступатися місцем нікому, особливо талановитішим, розумнішим, добрішим, людянішим... Чиновницька машина перемелює з однаковою швидкістю й однаковим апетитом усіх підряд. І лише одиниці здатні вижити: не стільки завдяки своїм особистісним якостям, скільки - звичайному "пощастило", але їм щастить, в першу чергу, на людей...
Дивно, але людей, здатних пожертвувати "жирною їжею" (в ім'я якої більшість готова "терпіти приниження, брехати і зраджувати"), - дуже мало. І тоді було. І зараз... Але те, що вони є, вже вселяє надію... Головне - не мовчати, не ховатися, горіти і, як факел, притягувати до себе таких, як і ти...
У Дудінцева багато цікавих спостережень за людиною. Наприклад, він говорить про ставлення обивателя до тих, хто хоч трошки інший. Це - знущання, насмішки, приниження - в кращому випадку і знищення - в гіршому. Тому що не можна бути інакшим, не можна виділятися з натовпу, не можна своєю інакшістю "принижувати" інших...
Ще: про думати відчуттями. Той, хто вміє чути і слухати свої відчуття, має набагато білільше шансів зустріти однодумців...
І ще: про право на щастя. Щастя можна знайти в тому, що обиватель вважає нещастям... Ну, й навпаки...
Цікавий факт: кажуть, що саме з цієї книги, яка побачила світ у 1956 році, розпочалася хрущовська відлига. Не так давно було знято фільм за мотивами роману. Але, прочитавши кілька відгуків, я зрозуміла: фільм дивитися не зважуся, Дудінцева там перефразовують, і досить круто...
І - цитата, яка говорить багато про що: "Сидит перед тобой русский человек и грозит тебе великой опасностью - тем, что ты можешь в своей стране стать гением! Нельзя, нельзя быть рекой, можно быть только каплей".
Актуально завжди, чи не так?
Немає коментарів:
Дописати коментар