17.02.15

Софія Андрухович "Старі люди"

Початок книги викликав захоплення, а закінчення - розчарування. Точніше, не початок і закінчення, а перша і друга половини книги.
Захоплення було тому, що повірила в те, що головними у романі будуть люди старшого покоління, ті, на яких ми зараз, зазвичай, звертаємо мінімум уваги, особливо, якщо це - не близькі й рідні нам люди. Попервах і справді так було. Але потім авторка скотилася у модняве нині намагання закрутити і сюжет, і оповідь, і текст якомога складніше, якомога незрозуміліше, бо це нібито круто. Може, воно й круто, але мене не зачепило, не вразило, не потрясло і нічого нового не відкрило. Ті самі проблеми старості, хвороби, проживання фіналу життя можна було б розповісти інакше, а повноту життя у зрілому віці може дати людині багато чого, а не лише шалений роман із молодим коханцем і бльовкання з головою "во все тяжкие", говорячи російською мовою.
От пишу і розумію, що вся моя рецензія - виключне ІМХО без найменшого вкраплення аналізу, може, я забагато подібних творів аналізувала професійно, працюючи над дисертацією на тему сучасної української літератури, і перевтомилася у свій час, шукаючи глибокий зміст в глибоких завалах текстів, але якось отак твір мені нині прочитався.

Немає коментарів:

Дописати коментар