Марина і Сергій Дяченки "Пандем"

Як часто ми звертаємося до Бога? Ми просимо у нього захисту від усіх бід, здоров'я нам і рідним, просимо поради чи підказки в прийнятті рішень, просимо миру, просимо справедливості, та багато чого просимо - щиро, іноді ревно... Буває, що й отримуємо те, чого хотіли, тим чи іншим чином. Але найчастіше, все доводиться вирішувати самим.
А тепер уявіть, що отакий-от бог чи якась схожа на нього сутність з'явилася в нашому багатостраждальному світі. І справді люди перестали хворіти й почали жити до ста років при доброму здоров'ї та ясному розумі. Щезли війни і навіть сварки. Щезла потреба у прийнятті рішень, тому що ця сутність - Дяченки назвали його Пандемом - може одночасно бути скрізь і з кожном із людей, і знає все-все про всіх, і може порадити, підказати або ж відговорити від чогось. Пандем приглядає за дітьми, розважає й розвиває їх. Підліткам він допомагає знайти себе. Дорослим - самореалізуватися. Й узагалі - на Землі настають райські часи, тому що все добре...
Але чи насправді все добре?
Адже брехуни так і лишилися брехунами, от тільки тепер вони точно знають, що про їхню брехню комусь точно відомо, й мучаться від цього. Нерозділене кохання так і лишається гірким і болючим. Погорда й зневага теж нікуди не діваються... З часом...
Стоп! Здається, я скотилася до переказування сюжету, чого практично ніколи не роблю!
А якщо коротко, то Бог поряд, скрізь і завжди, це, виявляється, - погано. Виявляється, ми - люди, тому що маємо право на помилку й на смерть, навіть якщо вона дурна. Виявляється, допомагати комусь - це не робити все замість нього, це - щось інше...
І ще, повертаючись до однієї дискусії про те, є у Дяченків наукова фантастика чи немає. Якщо НФ вважати ті книги, в яких пристуні зорельоти, позаземна біологія, фізика Всесвіту та бластери, то - немає. Але якщо згадати, що психологія, соціологія, навіть та ж теологія - теж науки, то ми маємо чудовий зразок наукової фантастики від Дяченків.